Сніжок

Сніжок

Одного чудового зимового вечора, коли на синьому небі засяяли зірочки, в родині Петрика й Оленки сталася надзвичайна подія.

За дверима почулись незрозумілі звуки, ніби хтось у них настирливо шкрябав. Діти обережно відчини двері і… побачили цуценятко. Воно було дуже маленьке, пухнасте і біле-біле, лиш на хвостику темніла латочка. Діти відразу й не розгледіли її. Оленка вигукнула: «Петрику! Це ж маленький Сніжок! Як я мріяла про такого песика… Ми маємо цуценятко!»

Так розпочалося життя Сніжка в колі дружньої родини. Він любив гасати по пухкому сніжку, який лоскотав його чорного мокрого носа. Сніжинки легко та ніжно опускались на біленьке хутро. Песик зливався з білосніжним килимом зими, лише темна латочка на хвостику виринала раз-у-раз поміж снігових кучугур.

Навесні, коли землю зігріло ласкаве сонечко та зазеленіла молода травичка, розваг у Сніжка побільшало. Він весело перестрибував через калюжі, прислухався до жебоніння струмків, тицявся носом у жовті кульбаби, намагався наздогнати сонячних зайчиків.

А влітку, коли Оленка й Петрик взяли Сніжка на відпочинок в село до бабусі, радощів у Сніжка додалося – він навчився плавати. Щоранку він чимдуж мчав до річки. З розгону стрибав у прозору чисту водичку, яка охолоджувала його розігріте бігом тіло, з насолодою хлюпався і збадьорений вискакував на берег, струшуючи краплі води, які веселково переливалися на сонці. Потім він біг до лісу і, задерши свого цікавого допитливого носа, слухав спів пташок, перестук дятла на дереві. А найбільшою його втіхою було ганятись по зеленій траві за різнобарвними метеликами.

Але, на його здивування, згодом метеликів побільшало… Вони були величезні – жовтогарячі, червоні, помаранчеві, літали високо – високо, а потім тихо опускались на землю. Так в життя Сніжка прийшла перша осінь.

Одного разу на прогулянці Сніжок знову відчув носиком знайомий дотик холодної сніжинки. Їх ставало все більше і більше. Сніжок трохи побігав за ними, але було холодно і він повернувся додому.

Потягнувшись і позіхнувши, він зручніше вмостився на теплому, м’якому килимку і, солодко засинаючи, подумав: «Яке чудове життя!»

Червоноград, Сокаль, Львів, Сколе