Гостя, який би почав спілкуватися із глядачами ще до початку нашої "Літературної кави по-львівськи", у нас давно не було. Керівник легендарної хорової капели "Дударик", лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка, народний артист України Микола Кацал дав глядачам переглянути книги, які він приніс у подарунок бібліотеці.
Мажорний тон спілкуванню задали хлопці - "дударики", виконавши життєствердну композицію.
Коли ж Микола Лукич почав розповідати про себе, то присутні отримали урок не лише педагогіки (наш гість розповів про те, як виховували його батьки, як він виховував власних дітей та своїх вихованців з капели), але й урок географії, геодезії (Микола Кацал закінчив Львівську політехніку і отримав спеціальність інженера-геодезиста), а також етики, релігієзнавства і патріотизму.
На запитання про секрет успіху "Дударика" Микола Лукич відповів: "Любов до України".
У товаристві цікавих людей час біжить непомітно. Замість запланованої години спілкування з видатним диригентом і його вихованцями, які співали "Не пора", "Намалюй мені ніч", "Пісню про рушник" та інші, тривало дві. Микола Лукич приніс свої нагороди, які, за його словами, належать "Дударику".
Звісно, найдорожчим є посвідчення лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка. Вперше в історії цієї найвищої державної нагороди України премія ім. Т. Шевченка була присвоєна і колективу, і керівникові (як правило, її отримує хтось один).
Микола Кацал має і персональні відзнаки - Почесний громадянин міста Львова, ордени Святого Володимира і Святого Миколая від Української Православної церкви та Української автокефальної православної церкви. Але Микола Лукич - людина, яка звикла більше віддавати, ніж отримувати, тому, крім подарованих бібліотеці книг, вручив і дві іменні ювілейні медалі "Дударика": глядачці, яка відповіла на його запитання,
і ведучій Людмилі Чижович. "Ви найкраще з усіх знаєте історію "Дударика", - сказав наш гість. 10 грудня Микола Кацал відзначив своє 75-річчя, а у жовтні наступного року 45-річний ювілей святкуватиме Львівська Державна Академічна чоловіча хорова капела "Дударик". Глядачі не могли не скористатися нагодою попросити заспівати на "біс".
Чи не вперше в історії "Дударика" звучали замовлення пісень із залу (хтось просив "Чорнобривці", хтось взагалі будь-яку пісню про маму - напевно, зворушило виконання хлопцями "Пісні про рушник", але, заскочені зненацька, вони виконали величальну "Многії літа").
"Чи не забагато буде, якщо ми попросимо ще з вами сфотографуватися?", - запитали глядачі. Звісно, в цьому відмовити неможливо.
