Біографічна довідка
Життя і творчість М. Шашкевича припадає на надзвичайно важкий період панування на наших землях однієї з найвідсталіших на той час держав - Австрійської монархії, уряд та реакційні кола котрої намагались знищити національні та культурні цінності українців. У 1816 році було заборонено у сільських школах навчання українською мовою, активно проводилась полонізація та онімечення місцевого населення. Та, незважаючи на соціальний та національний гніт, народні маси всіма силами намагалися протистояти асиміляції. Проти ганебної політики уряду виступила передова галицька інтелігенція.
У цих умовах розпочав свою літературно-громадську діяльність Маркіян Шашкевич. Ще у часи навчання у Бережанській гімназії він відчував на собі національне приниження. За необережно вжите «хлопське слово» гімназистові чіпляли на шию важку книжку з дерев’яними обкладинками, яку треба було носити до тих пір, доки завдяки старанням самого ж потерпілого не буде виявлено іншого порушника мовного порядку.
Виховувався Маркіян Шашкевич у священичій родині, у якій спілкувалися між собою виключно польською мовою. Початкову освіту здобуває у дяка, згодом навчається у Золочівській німецькій школі, пізніше у Львівській та Бережанській гімназіях.
У 1829 році Маркіян Шашкевич вступає до Львівської семінарії та одночасно стає слухачем філософського факультету Львівського університету. Але тодішня офіційна наука не задовольняла його. Я. Головацький згадував пізніше: « Все він тужив за чимсь, чого в школах не вчили, чого не знаходив ні в старих, ні в нових словесностях».
Писати вірші Маркіян Шашкевич починає ще в гімназійний період. Зачитується творами І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, П. Гулака-Артемовського, граматикою О. Павловського, збіркою народних пісень М. Максимовича.
За вільнодумство та виступ проти казарменого режиму у 1831 році його виключили з Львівської духовної семінарії. Батько-священик відмовляється від сина. Тому Маркіян залишається жити у Львові в Захара Авдиковського – дядька по матері. Лише у грудні 1832 року після тривалих клопотань Шашкевичу дозволили продовжити навчання. Він зближується з Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким і організовує гурток, який друзі назвали «Руська трійця». Вони поклялися «все життя працювати на користь й відродження українського народу в Галичині». Як згадує Я. Головацький: «Він зблизився зі мною, прямодушно відкрив свої думки, що він русин, і заявив рішуче, що нам, молодим русинам, треба з’єднатися в гурток, підняти дух народний, просвітити народ».
1833 року помирає батько Шашкевича, тому Маркіян змушений опікуватися сім’єю. Він знову вступає до Львівської духовної семінарії, після закінчення якої у 1838 році стає парафіяльним священиком у селі Гумнисько.
У 1835 році виходить його перший друкований твір – ода до цісаря Франца І «Голос галичан». Наступного року в Перемишлі виходить польською мовою полемічна брошура Шашкевича « Азбука і абецадло». Це була своєрідна відповідь Вацлаву-Міхалу Залеському на його збірку «Пісні польські та руські галицького народу», де українські пісні були надруковані латинським шрифтом. У передмові до збірки йшлося, що мова галицьких русинів – це діалект польської мови. «Коли б галичани у 30-х роках прийняли були польське «абецадло», – писав Я. Головацький, пропала би руська індивідуальна народність, пропав би руський дух». М.Шашкевич продовжує боротьбу за народну українську мову і у 1836 році складає «Читанку» для дітей, видання якої цензура забороняє. Тільки у 1850 році цю «Читанку» видав у Львові Яків Головацький, і відтоді вона з успіхом використовувалась у початкових школах Галичини.
1837 року здійснилась заповітна мрія Шашкевичевого гуртка: у Будапешті з’явилась «Русалка Дністровая» – перша книга народною українською мовою в Галичині. Матеріальна скрута, постійне цькування властей погіршили здоров’я Шашкевича. 1842 року поет переїжджає до Новосілок Новомилятинського району. Там він остаточно занедужав. Смерть молодшого сина спричинила тяжкі переживання й сприяла загостренню туберкульозу. Втративши зір і слух, паралізований, він ще кілька місяців страждав. 7 червня 1843 року Маркіян Шашкевич помер і був похований у селі Новосілки у чужій гробниці. 1893 року домовину з його тлінними останками було поміщено у гробівці на Личаківському цвинтарі у Львові. Домовина з тілом була доставлена із села Задвір’я залізницею. У церкві св. Параскеви, що на Підзамче, було відправлено панахиду. У процесії взяли участь д-р О. Огоновський – голова «Просвіти», митрополит Сембратович, який відправляв похорон, а також до 10000 люду – представники молоді, духовенства, інтелігенції, сільські делегації.
Для нащадків не збереглося жодного прижиттєвого портрета Шашкевича. Усний опис його зовнішності подає Микола Устиянович: «Шашкевич був середнього росту, тонкої будови тіла і м’яких рис лиця. Синє і сумнеє око, юнорусе волосся і ніжність постави надавали його подобі щось дівочого. Високе його чоло було уже в молодості пописане плужком глибоких думок… На лиці одбивалась якась-то тужливість і терпіння…».
Творчий шлях М. Шашкевича тривав неповних десять років Його літературна спадщина складає близько тридцяти поезій, оповідання «Олена», поетичні переклади з староруської, чеської, польської, сербської, грецької мов. Але насамперед він увійшов у літературу як найпрогресивніший український романтик дошевченківської доби, талановитий поет , патріот і гуманіст.
Дуже влучно про о. Маркіяна Шашкевича з нагоди 100-річчя від дня його смерті висловився митрополит Андрей Шептицький, зазначивши, що він є «нашою славою», «великим апостолом», «чоловіком від Бога посланим, велетнем, що сам ішов вперед і провадив вперед весь нарід і збирати його буде біля неї (могили) велика ідея, що перед роками була могучим товчком цілого нашого відродження, а десь є для нас і навіки стане криницею цілющої води, що зрошує лани нашого церковного й народного життя і все відсвіжує зелень надії на будуче…»
Саме тоді , у 1911 році, коли через п’ятдесят років тлінні останки о. Шашкевича були перенесені з Новосілок до Львова, всенародний культ його імені досяг свого апогею в Галичині. У цей час по галицьких хатах окрім образів висіли портрети Т. Шевченка, І. Франка та М. Шашкевича.
1911 року відбулась ще одна пам’ятна подія, пов’язана з іменем о. Шашкевича, – спорудження йому на Білій горі поблизу Підлисся величного пам’ятника у вигляді Хреста, ушанувавши у такий спосіб того, хто першим звернувся до народу з амвону рідною мовою. Ініціатором побудови цього пам’ятника був отець Володимир Кальба – парох села Соколівки. Місце під пам’ятник українці викупили за 20 тисяч злотих. Проект був зроблений інженером Лушпинським. Сам пам’ятник виготовляли у майстерні Михайла Стефанівського у Львові, він складався з двох частин, гармонійно поєднаних в одну цілісність: кам’яної дев’ятиметрової брили, на якій встановлено шістнадцятиметровий залізний хрест у вигляді Ейфелевої вежі. Пам’ятник було встановлено на дванадцятиметровому насипі.
29 жовтня 1911 року на станцію Ожидів прибув спеціальний поїзд з гостями з усієї Галичини – понад тисячу осіб. Похід очолювала кінна чота із членів товариства «Січ» та «Сокіл». У півторакілометровому поході кожні сто метрів йшли духові оркестри. Біля пам’ятника зібралось біля 30000 людей. В урочистості взяли участь три мітрати під керівництвом о. Туркевича та численне духовенство краю. Селяни Підлисся прийняли цей пам’ятник під свою опіку. З нагоди столітнього ювілею М. Шашкевича відбулися урочистості й у Львові : з цієї нагоди у філармонії відбувся концерт з участю С. Крушельницької.
Жінки-Музи Маркіяна Шашкевича
(з досвіду роботи Буської районної
бібліотеки для дітей)
У долі М. Шашкевича було три жінки – мати, сестра, дружина, які відігравали у його житті важливу роль.
Елизавета , мати Маркіяна, походила із старовинного священичого роду Авдиковських. Турботлива, ніжна, чуйна, мрійливої вдачі, вона ці ж риси плекала й у малого Маркіяна. Як ніхто інший, вона розуміла свого сина, поділяла його радощі та печалі, часом потайки від чоловіка допомагала грішми та харчами, бо сім’я потерпала від матеріальних нестатків. Можливо, з пошани до матері він послухався її поради і став священиком. Мати була свідома того, що у сина початки туберкульозу, тому надзвичайно важко пережила його смерть.
Небайдужою до долі Маркіяна та й усієї родини була і його сестра Юлія. Після смерті батька, п’ятнадцятирічною дівчиною виходить заміж за богослова Терентія Сметану, який після висвячення одержав парохію у Княжому і взяв на себе опіку над родиною дружини – її матір’ю та малолітніми дітьми. Юлія Сметана щиро співчувала братові, пережила його смерть і була свідком перепоховання його праху на Личаківському цвинтарі.
Та найяскравішою музою поетового життя була Юлія Крушинська – дочка пароха села Деревня Жовківського повіту. Доля не була до неї прихильною: їй довелось поховати сина Святослава, чоловіка, а згодом і найстаршого сина Володимира. Разом із Маркіяном вона розділяє його долю на парохіях у Гумниську, Нестаничах, Новосілках Ліських. До матеріальної скрути додається і хвороба Шашкевича – сухоти. Після смерті чоловіка Юлія змушена залишити Новосілки і перебратись у село Деревню до своєї родини. Після смерті батька, одержує частину спадку, що дає їй змогу купити клаптик землі, на якому згодом побудувала хатину. Останні роки доживала у Львові у родичів, де і померла на 81 році життя. Похована на Личакові поряд з чоловіком та сином.
Книжкова експозиція «200 років безсмертя»
(з досвіду роботи Львівської обласної бібліотеки для дітей)
Лише 32 роки судилося прожити Маркіянові Шашкевичу, а ім`я його є найвагомішим в історії українського Відродження. Кволий тілом, але сильний духом,в умовах повної зневаги влади до українського слова,Шашкевич став одним із авторів першої в Галичині книги українською мовою «Русалки Дністрової», автором першої «Читанки для дітей рідною мовою». Він був першим, і тому йому було так важко… Тож поклонімося поету – хоронителю рідної мови у день його 200-ліття.
Місто поета
Малець С. За часів Маркіяна Шашкевича. – Львів, 2000
Крипякевич І. Історичні проходи по Львову. – Львів, 2007
Пилипюк В. Пієта в камені. – Львів, 1995
Іваничук Р. Вода з каменю. – Львів, 1982
Доля поета
Петраш О. подвижники української ідеї. – Тернопіль, 1996
Шашкевичіана. – Львів, 1996
Гоян Я. Портрет Маркіяна Шашкевича. – К., 2007
Фаріон І. Отець Маркіян Шашкевич – український мовотворець. – Львів, 2007
Горак Р. Задля празника. У сутінках. – Львів, 1998
Вінок Маркіянові Шашкевичу. – К., 1987
Доробок поета
Шашкевич М. Син Русі. 1833. – Львів, 1995
Шашкевич М. Веснівка. – Львів, 1987
Шашкевич М., Вагилевич І., Головацький Я. «Руська трійця» – К., 1982
Русалка Дністровая, Альманах. – К., 1987
Читанка. – Львів, 1997
Літературний портрет Маркіяна Шашкевича
( до 200 – річчя від дня народження)
(з досвіду роботи відділу реклами книги і бібліотеки
Львівської обласної бібліотеки для дітей)
В осінній млі така прозора мить…
Ще вчора бачив я його цілунків слід,
Додому ідучи повз мури цитаделі.
Встаєш ти важко з мли квадратами будов,
Лише віки звели безжурно і високо
На куполи твоїх старих церков
Граційний ренесанс і пристрасне бароко.
Львів… Бачу безстилеву, і таку невід’ємну у львівській панорамі вежу ратуші, ясно – жовтяву латинську катедру, зеленаві куполи Домініканців, а над усім, достойну і непохитну Святоуспенську церкву.
Ось Ставропігійський будинок на Руській. Ось Музичний інститут ім. М.Лисенка – символ невмирущої української пісні.
І приємно усвідомлювати, що вуличками нашого древнього міста ходили, гуляли знані письменники і митці. А серед них: Іван Франко, Михайло Грушевський, Василь Стефаник, Леся Українка і Маркіян Шашкевич.
Замість прологу
«Якби я був художником, то спробував би намалювати його портрет. Знаю, що портрет цей має прийти з уяви, прийти з небуття, бо за життя М.Шашкевича, такого короткого, як зблиск згасаючої зірки у нічному небі, не було фотографії, яка змогла б увічнити і залишити нам його образ. Не змалювали рис поета і сучасники художники, не показали світові його лиця, але воно, на щастя, не загубилося за густою завісою років».
Так розпочинає свою розповідь про Маркіяна Шашкевича відомий письменник Ярема Гоян. А от що писав про Шашкевича 29 жовтня 1893 року Олекса Бобикович, відомий галицький громадський діяч та письменник: «І що ж такого великого зробив той Маркіян Шашкевич, що ім’я його стало таке голосне на нашій галицькій Україні ?Нічого такого дуже великого не зробив, нічого такого дуже гарного він не написав. Все, що він написав, змістилось би у книжечку, тоншій від пальця.
А прецінь слава його така голосна на нашій землиці, а ім’я його найважніше в історії нашого відродження. Чому то так?...
Не штука написати яку – не будь книжку нашою рідною мовою тепер, коли ми вже і всюди тої мови в письмі уживаємо, але штука була велика заговорити і заспівати тою мовою тоді, коли її ніхто не уживав, коли нею говорив лише хлоп у курній хаті, прибитий панщиною. Штука була, і то штука велика тою мовою написати першу книжку тоді, коли нею бридилися усі, тоді, коли всі вчені русини писали і говорили або по – німецькі, або по – церковному».
І
З усієї «Руської трійці» доля до Маркіяна Шашкевича була наймилосердніша. Йому не довелося пережити тих гірких розчарувань, зради юнацьких ідеалів, отого злидарства і вимолювання кусника хліба під чужим порогом, як Іванові Вагилевичу, котрого «вдячні согражданє» поховали і забули, де він лежить.
Він, Маркіян Шашкевич, не переживе ні тих щасливих хвилин злету, ні духовного нидіння, втрати батьківщини, як Яків Головацький, труну якого ніколи не перевезуть круторогими волами з Вільнюса до Львова.
Із Маркіяном Шашкевичем сталось інакше. У 32 роки він осліп, оглух, потім хвороба зовсім знесилила його, прикувала до ліжка і вдома сьомого червня 1843 року припинила його муки.
Помирає Маркіян Шашкевич, і ще не встигнуть відкадитися кадильниці, як у такій же нужді й забутості вмирає його син Володимир, про якого І. Франко скаже, що він був «на галицькому небі чи не другим сильним талантом поетичним після свого батька».
ІІ
Шашкевич увійшов у літературу, коли чи не найбільший авторитет у справах української мови М. Максимович заявив, що такої мови нема. Існує лише приречений на вмирання діалект.
Шашкевич збирав народні пісні, казки, легенди і упорядкував у збірку «Русалка Дністрова», створив на цій «неіснуючій мові» книжечку «для діточок в народних училах руських», ввівши до мови нове слово – читанка.
Вона вийшла в світ уже після смерті поета, була знову перевидана і довго служила вчителям і дітям у початкових школах.
Шашкевич в усьому намагався бути першим.
Першим почав писати сонети, вірші українською мовою.
Першим підняв тему Олекси Довбуша в українській літературі.
Першим видав книжку українською мовою на Галицькій Україні, на три роки раніше за «Кобзаря» Т. Шевченка.
Першим, разом з Іваном Вагилевичем і Яковом Головацьким розпочав відправу у церкві українською мовою. До того відправлялося або польською, або латиною.
ІІІ
Маркіян Шашкевич народився 6 листопада 1811 року у селі Підлісся в будинку під номером 32.
Було у нього п’ятеро братів та три сестри.
Навчався у Львівській школі, яка зараз носить номер 8, навчався в гімназії у м. Бережани, а у 1829 році стає слухачем Львівського університету й водночас вихованцем Львівської духовної семінарії.
Він повністю жив та навчався за кошти семінарії. Його одягали, давали їсти і пити, кут, де можна було спати.
У 1837 році виходить перша україномовна книжка «Русалка Дністрова» упорядниками якої стали Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Вагилевич. Книжку було надруковано в Угорщині, у місті Будимі, загальним накладом 1000 примірників.
До сьогодні так і невідомо, чи мав Маркіян Шашкевич примірник «Русалки Дністрової», чи ні…
Видання цього твору було вершиною діяльності просвітницької групи «Руська трійця», а одночасно і її кінцем…
ІV
У 1838 році М.Шашкевич закінчує університет, а одночасно і духовну семінарію. Згідно з вимогами, він може стати священиком після висвячення. Тепер же ж треба вирішити своє становище: одружуватися чи ні? Після висвячення священникові женитися заборонялося. Таке питання і стало перед Маркіяном: або тепер, або ніколи.
У лютому 1838 року незадовго перед висвяченням відбувається шлюб Маркіяна Шашкевича з Юлією Крушинською у селі Деревня, що недалеко Жовкви. З родиною Юлії і нею самою Маркіян був знайомий давно. Ще з часів, коли вчився у гімназії.
Залишився усього – на – всього один лист до дружини. Він був написаний у той час, коли Маркіян приїхав до Львова, щоб висвітитись і стати священиком. «Юлюнцю, проси тата добродія і маму добродійку, щоб дозволили тобі в суботу приїхати і повеселити твого знудьгованого чоловіка. Проси маму також від мене і від себе, щоб була ласкава разом з тобою приїхати, бо в неділю візьму останнє посвячення на священика божого. Цілую тебе, дорога Юлю, ти знаєш як щиро. Кохай мене, як я тебе кохаю. Твій Маркіян».
20 травня 1838 року відбулося висвячення Маркіяна Шашкевича. Висвятив його митрополит Михайло Левицький , і направили його на парафію Гумниська, де ніяк довго не могли вдержатися священики.
V
Шашкевичу довелося жити і працювати у важких умовах. Плебанія, в якій він жив була у жалюгідному стані: підлога зогнила, вікна повибивані, рами ледве трималися купи. Поряд болото, через ніч чоботи покривалися цвіллю. Його душили приступи кашлю, часто повторювалися крововиливи. Він звертався до буського староства, аби йому відремонтували будинок, бо жити в ньому зовсім не можна. Крім того, дружина очікує дитину… Староство відмовило. Ич, як вередує молодий священик! Не сподобалося болото! Звик у Львові по бруківці ходити. Нема зараз грошей , і по розмові.
3 жовтня 1838 року Шашкевича переводять працювати у село Нестаничі. Тут, у Нестаничах, 17 квітня 1839 року Маркіян став батьком. Народився син Володимир.
Нестаничі не дали захистку Маркіяну Шашкевичу. Він просить консисторію надати йому місце в Новосілках Ліських, що на Золочівщені. Консисторія тягне справу. Вона починає знову пригадувати справу з «Русалкою Дністровою», запитує губернію, чи можна Шашкевичу довірити парохію в Новосілках.
Шашкевич пише подання до консисторії 30 грудня 1841 року:
«Підписаний і позбавлений всяких , навіть найконечніших засобів до життя та гноблений крайньою вбогістю та нуждою, чується скривдженим Всесвітлішою Консисторією, а тому всемиренніше повторює свою благальну просьбу з 27.9.1841 року, а саме: аби був запропонований на добра Новосілки, Золочівського округа, Глинянського деканату».
У лютому 1842 року губернія відповіла, що справа з «Русалкою Дністровою» звичайний цензурний переступ, не має жодної політичної підкладки, а тому губернія не бачить ніяких перешкод, щоб іменувати Шашкевича парохом села Новосілки.
VІ
12 травня Маркіян Шашкевич вже був повноправним парохом Новосілок Ліських. Тут загострюється його хвороба. Лікарі встановили сухоти.
Стало ясно, що Маркіяну ще недовго жити на цьому світі.
У цей період беруться до друку деякі літературні твори Шашкевича. Йому допоміг у друкуванні Яків Головацький.
Маркіян Шашкевич має надію одужати. Коби тільки консисторія платила йому за роботу, як іншим священикам. Тоді він зможе підлікуватися.
Він довідується, чи звільнилася платна посада священика у Золочеві й просить консисторію перевести його туди.
Його прохання задовольняють, але М. Шашкевич так і не довідається про це. Навесні 1843 року він повністю оглух, осліп і хвороба прикувала його до ліжка. А 7 червня цього ж року муки його припинилися назавжди.
Юлії Шашкевич консисторія не видала ні копійки допомоги. Ховали Маркіяна за власний кошт.
VІІ
Юлії Шашкевич по смерті чоловіка довелося жити за рахунок рідні та близьких. Батько Юлії навчив сина Шашкевича Володимира грамоти, відправив учитися. Допомагала синові Маркіяна родина. Володимир став відомим поетом.
Після невдач у світі, хворий Володимир приїхав до Деревні, де Юлія Крушинська – Шашкевич по смерті батька осіла, «купивши собі кільканадцять моргів селянського ґрунту і побудувавши хатинку».
Після смерті сина Юлія Крушинська жила за рахунок «Общества Русских дам», москвофільної жіночої організації у Львові.
У 1891 році крайовий сейм Галичини, побачивши, в якій нужді живе дружина Маркіяна Шашкевича, призначив їй пенсію 300 злотих на рік. Зрештою користувалася нею Юлія Крушинська уже недовго.
29 вересня (11 жовтня) 1896 року «Буковинські відомості» надрукували некролог про Юлію Крушинську: «Юлія з Крушиинських Шашкевич, жена першого нашого галицько – руського поета і пробудителя Галицької Русі Маркіяна … упокоїлася у Львові на 81 році життя…»
Замість епілогу
Напередодні відзначення 50 – ї річниці від смерті М. Шашкевича у Кам’яниці Струмило вій відкрилася філія товариства «Просвіта». Вирішили перепоховати прах М.Шашкевича у Львові на Личаківському цвинтарі.
1 листопада 1893 року розпочалося пере заховання тіла М. Шашкевича.
Уже на світанку до Новосілок із навколишніх сіл збираються селяни, одягнені у святковий одяг. Кожне село йде групами з вінками та хоругвами. Сам процес перенесення праху М. Шашкевича до Львова широко висвітлювався у тодішній періодиці. У Львові, на Підзамчі, прах письменника зустрічає більше десяти тисяч людей.
На початку лютого 1883 року помер відомий письменник Володимир Барвінський, якого поховали недалеко від брами правого крила Личаківського цвинтаря. У цьому крилі Личакова ховали тих, кого, згідно з мораллю суспільства і неписаними правилами доброго тону, не пасувало ховати на лівому крилі, де лежали отці міста. В. Барвінський тогочасним суспільством був визнаний одним із «будителів Русі», а тому не дивно, що й Маркіяна Шашкевича ховають поряд із його могилою.
Мабуть нікого не здивує і той факт, що у 1916 році, у тому ж правому крилі поховають і іншого великого сина України Івана Франка.
Портрет Шашкевича
У вірші «Згадка про Маркіяна Шашкевича» Микола Устинович писав: Тогди, о боже! Як же то жаріла
Блідність уст твоїх, палало личенько,
Жалем, думою душа розгоріла,
В небесні двори далеко, бистренько
Несла гадочки печалі…
У 1893 році на замовлення організаторів перенесення тіла Шашкевича з Новосілок до Львова з’являється портрет Маркіяна Шашкевича. Згодом стало відомо, що автором портрета є відомий художник Микола Івасюк. На жаль, немає ні достатніх спогадів самого художника, ні його сучасників, які б розповіли , що служило основою для написання портрета поета. Адже, при життєвого зображення Маркіяна Шашкевича не існувало.
Залишається вірити, що дружина Шашкевича сказала художнику, що Маркіян «був трошки подібний на сина Володимира». Тобто основою для портрета послужила фотографія Володимира Шашкевича, який помер ще 1885 року.
Список літератури
Горак Р. В пошуках нащадків Маркіяна Шашкевича [Текст] /Роман Горак // Дзвін. – 2009. - № 7. – С. 114-119.
Горинь В. Ще про одного з "Руської трійці" [Текст] / Василь Горинь // Дзвін. – 2001. - № 11-12. – С. 139-148.
Іваничук Р.Твори: в 3 т. –Т.2.: Вода з каменю; Четвертий вимір; Шрами на скалі [Текст]: романи /Роман Іваничук. – Київ: Дніпро, 1988. – 694 с.
Іваничук Р. Черлене вино [Текст]: роман /Роман Іваничук, - Львів: Каменяр, 1979. – 350 с.; іл.
Історія української культури [Текст] /Під загальною редакцією І. Крип'якевича. – К.: АТ "Обереги", 1993. Галичина перед виступом Шашкевича. – С. 327-328.
Качурівський Р. Вечірні води [Текст] /Роман Качурівський. – К.: Дніпро. 1991. – 237 с.
Лубківський Р. Перед вівтарем будителя: 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича [Текст] /Роман Лубківський // Літературна Україна. – 2010. – 1 квіт. – С. 1.
Малець С. Музей садиба Маркіяна Шашкевича [Текст]: путівник / С. Малець, М. Б. Видашенко, О.Б. Максименко; худож. В.І.Сава. – Львів: Каменяр, 1990. – 48 с.; іл.
Петраш О. "Руська трійця" [Текст] /О. Петраш. – К.: Дніпро, 1986. – 230 с.
Петренко М. При чесному хлібі [Текст]: вибрана поезія / Микола Петренко. – Львів: Сполом, 2009. – 472 с.
Подвірний Т. 200-ліття від дня народження Шашкевича: чи складе держава іспит? : культурна спадщина [Текст] / Тарас Подвірний // Високий замок. – 2011. – 15-17 квіт – С. 8.
Попович Д. Маркіян Шашкевич на тлі відродження Галицької України [Текст] /Дамаскин Попович. = Видавництво О. О.Василіян, Мондер, Алберта, 1944. – 103 с.
"Русалка Дністрова" [Текст]: науково-критичне видання /Редактор-упорядник та автор післямови М. Шалата. – Львів, 2007. – 136-168 с.
Фаріон І. Лінгвістичний феномен Маркіяна Шашкевича [Текст] / Ірина Фаріон //Дивослово. – 2007. - № 11. – С. 35-38
Фаріон І. Отець Маркіян Шашкевич – український мовотворець: лінгвістичний феномен на тлі світового романтизму [Текст] /Ірина Фаріон. – Львів: Свічадо, 2007. – 136 с.
Шалата М.Й. Маркіян Шашкевич: життя, творчість і громадсько-культурна діяльність [Текст]/ М. Шалата. – К.: Наук. думка, 1969. – 256 с.
Шашкевичіана [Текст] Вип. 1-2 /Ін-т українознавства ім. І.Крип'якевича, Національної академії наук України, Ін-т – Заповідник Маркіяна Шашкевича у Вінніпезі Шашкевичіанська комісія у Львові. – Львів: Просвіта, 1996. – 465 с.
Шашкевичіана [Текст]: зб. наук. праць /Вип. 3-4; Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича Національної академії наук України. – Львів: Просвіта, 2000. – 749 с.
Шашкевич М.С., Вагилевич І.М., Головацький Я.Ф. Твори [Текст] / Упоряд., вступ. ст. та прим. М. Шалати. – К.: Дніпро, 1982. – 367 с.; іл.