Наше прекрасне місто старовинне, загадкове і трішечки подібне на казку
Наше прекрасне місто старовинне, загадкове і трішечки подібне на казку. І саме тому в ньому дуже часто відбуваються різні дивовижні речі. Наприклад, кам’яні леви можуть раптом покинути свої насиджені місця і опинитися в зовсім інших, найнесподіваніших.
Правда, затишні читальні зали обласної бібліотеки для дітей не є зовсім несподіваним притулком для казкового лева із старовинної львівської вулиці А якщо бути точним, то не лева, а маленького левеняти, якому надоїло бути кам’яним: воно захотіло до дітей і давно оселилося посеред своїх маленьких друзів. А ожило й помандрувало вулицями міста маленьке пустотливе левеня з легкої руки відомої львівської поетеси Марії Людкевич, яка є великим другом нашої бібліотеки.
Левеня із міста Лева
В нього мати королева,
Біля ратуші на троні
На залізному припоні.
На гербі Лев-батько гідно
Сім віків стоїть незмінно.
Левеня – воно ж дитина,
Звісна річ, у тім причина,
Що воно не скам’яніло
Ні душею ані тілом.
Хоче гратись, пустувати
І зубами гризти грати,
І бруківкою кидатись,
І нікого не боятись.
На гойдалці в „Луна-парку”
Левеняті ох як жарко.
Пишна грива, очі сині,
Левеня щасливе нині,
Бо день міста в ріднім Львові –
І воно вже на значкові.
Той значок купила мати
Для синка Левка на свято.
І так гарно їм обом –
Левенятку із Левком.
Трохи згодом з’явилися в нашого левенятка друзі – собачка Ре- мі- на, мавпа Фрузя, Чорний кіт, що пише вірші - і вже є ціла компанія: „Левцеве товариство з міста Лева.” Саме так називається книга Марії Людкевич, яка розповідає нам про цікаві захоплюючі пригоди друзів, що відбуваються на вулицях старовинного Львова.
А якось увечері завітав до неї справжній домовик і за горнятком запашної кави пожалівся господині, що все життя мусить сидіти в комині, бо не має черевиків.
- Не біда – сказала йому пані Марія і тут же написала ось такого вірша:
-Жив у домі старім домовик
Він не мав , не носив черевик.
Його звали Димок-домовик
І до всіх своїх друзів він звик.
Він сидить собі в теплому комині,
Звідки бачить, що діється в домі.
І помістила його в нову книжку. І от уже домовик без черевик гостює в кожній оселі, де живуть діти, які люблять читати. Дійшов домовик аж до Києва, підкорив серця дуже серйозних літературних панів, що роздають літературної премії - і от Марія Людкевич стає лауреатом премїї імені Лесі Українки, яка присуджується в галузі дитячої літератури.
А перед тим ще були премії „Благовіст” та імені Маркіяна Шашкевича. Адже книжки , які написала Марія Людкевич ( а їх є вже понад 10 ) дуже полюбляють читати наші маленькі читачі .
Веселі й сумні, повчальні, розважальні, жартівливі , серйозні – такими є вірші Марії Йосипівни Людкевич. Народжуються вони зі співу пташок, з дитячого щебету, з любові до людей, з ніжних пелюсток квітів.
Саме разом з першими весняними квітами з’явилася книжка з барвистою і веселою назвою „Квіткова пані”. Поетеса подарувала нам запашний різнобарвний букет веселих віршів про квіти, про весну, про маленьку дівчинку, що радіє сонцю, про кольорові парасольки, під якими так приємно ховатися від дощу.
А в одній з останніх книг Марії Людкевич із загадковою назвою „Хто сміявся з страхопуда?” – цілий оберемок найрізноманітніших загадок, коломийок, казок, навіть казкових п’єс! І, звичайно, найрізноманітніших віршів. Не вірите? То відкрийте книжку і переконайтеся самі!
Ходить Львовом коляда,
Голосиста,молода.
Не минає жодну хату.
Із Різдвом іде вітати.
Коляда вже розростається
І у вікнах не вміщається,
В світ виходить із будинків,
Брам їй мало, вулиць, Ринку...
І на санях-скороходах
Коляда йде до народу.
В Києві, у Гуляй-полі
Всім бажає щастя-долі.
На Вкраїні – коляда.
Голосиста, молода...
Радуйтеся!
А ще Марія Йосипівна інколи пише і прозу для дітей. Нещодавно її шанувальники мали змогу ознайомитися з новою книжкою „Несподіваний скарб”, яку авторка презентувала під час своєї чергової зустрічі з читачами.
Марія Людкевич твердо переконана, що всі таємниці світу заховані в книжках, тому і радить своїм маленьким читачам бути допитливими, багато читати, бути справжніми друзями книжки і бібліотеки.
- Де сховалась таємниця? –
Запитав у квітки вітер.
Квітка сонячно іскриться:
В травах лугу серед літа.
- Де сховалась таємниця?-
поцікавилося небо
у прозорої криниці,
в воду глянувши на себе.
- Де сховалась таємниця?-
не вгавала злива в горах.
Пахла свіжістю ялиця,
І гриби росли довкола.
- Де сховалась таємниця?-
запитала діток мати.
-Це якщо вона присниться,
треба в сні її шукати.
Щоб спізнати таємницю.
Вчитись треба і читати...
Засвітились щастям лиця, -
Похвалила діток мати.
