Літературна карта Львова

    Від упорядника:

     Львів - дуже гарне місто з неповторною архітектурою та багатою історією. Сюди часто приїжджали художники, актори, співаки, літератори у пошуках нових ідей та творчих проектів. Цікавою і, водночас, до кінця не вивченою є сторінка літературного життя нашого міста, адже зі Львовом тісно пов'язані імена багатьох всесвітньовідомих людей, котрі тут народилися, навчалися, розпочали творчу кар’єру. Львів подарував світу таких письменників, як С. Лем, Л. Захер-Мазох, З. Герберт, Л. Стафф, Я. Парандовський, свої шедеври тут творили О. Фредро, Шолом-Алейхем.

     Це видання є спробою дослідження певного періоду життя письменників, поетів, драматургів, журналістів, котрі у той чи інший час побували у Львові. У декого з героїв Львів назавжди залишився у дитячих спогадах, дехто завітав до галицької столиці лише раз у житті й то на декілька годин, хтось затримався на кілька тижнів або місяців, але усі вони залишили певний слід на літературній карті Львова.

     Матеріал систематизований за алфавітом прізвищ відомих людей, у кінці видання подано список використаної та рекомендованої літератури.

     Усім, хто цікавиться історією, культурою, літературним життям нашого міста, рекомендую скористатися цим покажчиком і знайти для себе багато цікавого.

 

 Покажчик підготувала О. О. Сачинська

  Відповідальна за випуск директор

Л. А. Лугова


 Мало хто може уявити собі його,

якщо ніколи не був там.

 Мало хто може зрозуміти його,

 якщо не жив у ньому.

Місто нагодувало мене своїм простором,

 і відпустило мене,

 щоб я передав цей простір іншим.

А собі залишило - мою сім'ю,

 моїх друзів, школу, університет,

 мою пам'ять.

 

Славко Вакарчук 

Оноре де Бальзак (1799-1850) - французький письменник із світовим ім’ям, двічі відвідав Україну  (у 1847-1848 рр. і 1848-1850 р.р.). Загалом провів тут більше двох років. Окрім Верхівні побував у Бердичеві, Києві та інших містах. Був одружений з графинею  Евеліною Ганською. 

     У місті Лева письменник зупинявся двічі у готелі «De Russie» (сучасний готель «Жорж»), власник якого, вихідець із Баварії Жорж Гоффман своїм клієнтам пропонував не лише комфортабельні номери і вишукану їжу, але і прогулянки, концерти, феєрверки. Письменник цілий вечір насолоджувався французьким вином, грою в карти й архітектурними острівцями «маленького Парижу».

     У 1884 році у Львові вийшов роман "Батько Горіо" Оноре де Бальзака, як  літе­ратурний додаток до журналу "Діло".


 Генріх Белль (1917-1985) - німецький письменник, лауреат Нобелівської премії 1972 року. Брав участь у Другій світовій війні на території Франції, Польщі, Радянського Союзу, Румунії, Угорщини та Німеччини. Влітку 1943 року опинився на Східному  фронті, значна частина його проходила у цей час через територію України. У творчій пам'яті письменника назавжди закарбувалися географічні назви України: Галичина, Волинь, Львів, Коломия, Стрий, Калинівка та багато інших. У Галичині, біля міста Стрия, гине Андреас - головний герой повісті «Поїзд приходить вчасно». Якесь перед­чуття підказує Андреасу, що саме тут він незабаром помре -  «в неділю рано між Львовом і Чернівцями». Трагізм долі героїв Белля багато у  чому визначає їх ставлення до місць, де відбувається дія творів: «Гали­чина, темне слово, страшне слово і водночас воно ва­бить до себе. Щось в ньому є від ножа, який поволі ріже. Галичина». Набагато кращим, навіть дещо лірич­ним є враження героя від Львова: «Львів гарний. Львів він може собі уявити. Гарні, похмурі і важкі ці міста, криваве їх минуле, а тепер їхні провулки тихі, тихі й за­недбані. Вулиці тут такі, як у всіх великих містах світу. Широкі, елегантні, пологі сумні вулиці з блідо-жовтими будинками, які здаються вимерлими, а на вулицях пов­но людей».


Войнич Етель Ліліан (1864-1960) - англійська письменниця, авторка відомого твору «Овід». На початку 1895 року приїхала до Львова у справі організації транспортування нелегальної літератури до Росії. Познайомилася з Іваном Франком та Михайлом Павликом. Пізніше їх  дружба підтримувалася листуванням. Зупинялася у готелі «Жорж» та в будинку № 7 на площі Галицькій, у якому жив М. Павлик. Опанувавши українську мову, на початку 90-х р.р. почала перекладати українські народні пісні («Ой горе тій чайці» та ін.), твори Т. Шевченка. 1911 року в Лондоні у її перекладі вийшла збірка поезій Кобзаря «Шість ліричних віршів» з написаними Войнич передмовою та нарисом життя і творчості Т. Шевченка. У 1981 році на Київській кіностудії ім. О. Довженка було створено трисерійний фільм «Овід», відзначений Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1982). Українською мовою окремі твори Е. Л. Войнич переклали М. Лисиченко та М. Рядова. 


«У цілому світі я не бачив

 нічого величнішого за

 ту ідіотську Галичину»

 

«Пригоди бравого вояки Швейка»

Я. Гашек

 Автор «Пригод бравого вояка Швейка» Ярослав Гашек (1883-1923) ще в юнацькі роки побував у Галичині, пізніше - у Києві. Перша Світова війна була провідною темою у творчості багатьох європейських письменників. Львів і Галичина опинилися в центрі військових подій: так, наприклад, і головний герой твору солдат Швейк потрапив на українські землі. Пригоди молодого вояка на Львівщині відомі досить добре. Вони почалися тоді, коли на березі ставка Швейк знайшов російську уніформу і переодягнувся у неї,  через це Швейк потрапив до австрійського полону і мало не був повішений за зраду «найяснішого цісаря». Місцеві мешканці і досі з гордістю показують ставок поблизу села Вовча Старосамбірського району, на березі якого сталася ця подія. Щоправда, у романі Гашека не описане перебування Швейка у Львові, проте він тут побував.

На станції Підзамче було організовано їдальню для вояків, що від'їжджали на фронт. Зі Львова Швейк  приїхав на станцію Жовтанці Кам'янко-Бузького району.

     На проспекті Свободи біля ресторану «Віденська кава» знаходиться пам'ятник літературному герою бравому вояку Швейку (скульптор С. Олешко). Мундир та інші аксесуари пам'ятника виготовлені за тогочасними зразками. Точно відтворені форма і об'єм 250 грамового пивного кухля, популярного у Львові на початку ХХ століття.


«…снилося мені що йду

з батьківського дому до школи

знаю куди прямую

зліва крамниця Пашанди

третя гімназія книгарні

видно навіть у шибці

кріз шибку голову старого Бодека

хочу звернути до катедри

краєвид раптом зникає

немає продовження

просто не можна йти далі

однак добре знаю

що це не сліпа вулиця

океан миттєвої пам’яті

підмиває руйнує образи

залишиться камінь

на якому я народився

щоночі стаю босий перед

закритою брамою мого міста.»

 

«Моє місто» Збіґнев Герберт

 

 Герберт Збіґнєв (1924-1998) - відомий польський письменник, поет, драматург, есеїст. Народився у Львові в родині керівника страхової агенції “Веста” (пізніше його батько керував невеликим банком). Матір походила з родини Каняків. Прадід поета був із знаменитого роду Гербертів, прибув до Львова десь у середині XIX століття через Відень із Британії, аби навчати англійської мови. Бабуся походила із відомої львівської вірменської родини Балабанів.

     Перша трикімнатна квартира, у якій виховувався Збіґнєв  разом із сестрою Галиною та братом Янушем знаходилася у будинку на вулиці Личаківській, 55. У 1932 році Герберти переїхали на вулицю Пекарську, потім на Тарнавського, а перед самою війною - на Обозну, недалеко від Стрийського парку. Влітку відпочивали у збудованій приміській віллі у Брюховичах. То були гарні, щасливі роки, до яких пізніше повертався у своїй творчості поет. У Львові почалося його навчання. Спершу це була неповна середня школа святого Антонія, пізніше – ХІІІ  державна гімназія ім. Казимира Великого.
     Вибух Другої світової війни почався для родини Гербертів 10 вересня в Брюховичах, зайнятих німецькими військами. На Львів тоді впали перші бомби. Для майбутнього поета це означало кінець щасливого світу дитинства. Після закінчення другого класу гімназії Герберт продовжував навчання у тій самій школі, але з назвою, зміненою на «середня школа № 14». Після повторного вступу німців у Львів, були закриті всі польські школи, крім початкових і неповних середніх. Як і багато його приятелів, Збігнєв вчився на підпільних курсах і матуру здав у січні 1944 року. Далі навчався на полоністиці у підпільному університеті Яна Казимира. У той час склав присягу і став солдатом Армії Крайової.
     26 березня 1944 року, перед новим вступом у Львів радянської армії, Герберти разом із дітьми виїхали до Кракова і оселилися в Прошовіцах.  Збіґнєв ніколи більше не повертався до свого рідного міста Львова, за яким дуже сумував (сум за малою батьківщиною, сум за дитинством, родиною, вчителями, друзями бачимо у його віршах і спогадах). Де б Збігнєв не жив, він завжди шукав там метафізичного Львова. Як згадував Герлінґ-Ґрудзинський, Герберт часто приїжджав до нього, на південь Італії, аби пожити в маленьких старовинних містечках, де тижнями мрячив дощ - тут йому найповніше відчувалася атмосфера міста дитинства, тут народжувалося натхнення.   

     Нещодавно по вул. Личаківській, 55, де виріс Збіґнєв Герберт, хрещений у сусідньому соборі св. Антонія, з’явилася меморіальна таблиця на його честь.


«До того часу, поки Господь дарує

мені життя і здоров'я, матиму мужність

боротися за нашу країну й український народ.»

 

Л. Сахер-Мазох

     

Уродженець Львова, письменник із світовим іменем - Леопольд фон Захер-Мазоx (1836-1895) народився у будинку, що знаходився на нинішньому проспекті Свободи, на місці сучасного «Ґранд-готелю» (дехто стверджує, що це сталося на теперішній вулиці Коперника). Мовою дитинства Мазоха була українська, оскільки його виховала годувальниця із села Винники. Хлопчику було 12 років, коли родина переїхала до Праги.

     У 1860 році Леопольда Мазоха  запросили читати лекції з історії у Львівському університеті.

     Перші переклади творів Мазоха українською мовою з'явилися у журналі «Всесвіт» 1994 року. Це були «Дон Жуан з Коломиї» та «Жіночі образки з Галичини», а у 1999-му році у Львові вийшли окремими виданнями «Криваве весілля у Києві»  та збірка творів на українську тематику. 

     Знаменною подією 2008 року було відкриття пам’ятника письменнику в центрі Львова, на вулиці Сербській, 7 біля входу у кафе його імені.


Конопницька Марія (1842-1910) - відома польська письменниця, поет, літературний критик і публіцист, автор творів для дітей та юнацтва. Казкова повість «Про гномів та сирітку Марисю», яку автор написала для власних дітей, назавжди увійшла в історію не тільки польської, але й світової дитячої літератури.

     У жовтні 1902 року Львів відзначав 20-річчя творчої діяльності М. Конопницької. За твердженням преси, це був «тріумфальний в’їзд». Ще за годину до прибуття поїзда з Кракова на вокзалі юрмився натовп тих, хто прагнув на власні очі побачити письменницю. На вулицях Львова її зустрічали понад двадцять тисяч львів’ян. Гостя зупинилася у готелі «Європейський». Святкові зустрічі відбувалися у приміщеннях: «Літературно -мистецькому товаристві», що на нинішньому проспекті Т. Шевченка і у спортивному  товаристві «Сокіл». У міському театрі був організований урочистий прийом. Вражена такою увагою львів’ян, М. Конопницька схвильовано промовила, -  Почуваю себе ніяково, тому що не заслуговую на всю вашу доброту і милість. Я нібито крапля роси, в якій відбивається сонце. Ви - моя сила і натхнення, ваші слова - міцні крила, що здіймають мене угору!

     Численні подарунки, отримані письменницею, стали експонатами доброчинної виставки, весь дохід від якої пішов на користь бездомних дітей. А одне з нових сіл в околицях міста Лева відтоді нагадує львів’янам її ім’я - Конопниця. Саме у нашому місті останні дні свого життя М. Конопницька перебувала на лікуванні, де і померла, похована на Личаківському цвинтарі.

     Про творчість М. Конопницької писали І. Франко і Леся Українка. ЇЇ твори на українську мову перекладали П. Грабовський, М. Рильський, Д. Павличко, Р. Лубківський, М. Пригара, Я. Павлюк. У центрі міста Львова знаходяться вулиця, названа на честь відомої польської письменниці, і середня школа № 24 (польською мовою навчання), яка носить її ім’я.


«Високий Замок

 був для кожного з нас тим,

чим для християнина є небо» 

Станіслав Лем

Львів'янин Станіслав Лем (1921-2006) - відомий польський письменник-фантаст. Дитячі та юнацькі роки його минули у Львові на вул. Браєрівській (тепер вул. Б. Лепкого, 4). Закінчив 2-гу чоловічу гімназію ім. Кароля Шайнохи (нині СШ № 8, що на вул. Підвальній, 2). Німецька окупація Львова влітку 1941 року перервала його навчання у Львівському медичному інституті. Після кількарічних блукань у воєнному лихолітті, 1946 року 25-літній юнак переїхав з родиною до Кракова, де і прожив майже все своє життя. Після війни Станіслав Лем так ні разу і не побував у Львові. 

     Своє львівське дитинство письменник з теплотою описав у автобіографічному романі «Високий замок», який 1966-го року вийшов у Варшаві, а 2002-го - українською мовою у Львові. Автор згадує, як у дитинстві він любив самотність, не мав особливо близьких друзів, але вже тоді надзвичайно цікавився всілякими науковими й технічними пристроями. Кишенькові гроші витрачав часто на всілякі дротики, моторчики, електричні пристрої, аби проводити експерименти. Яскраво описав свої враження про древнє місто Львів, побут, квартиру, у якій вони жили: «Мені снився… старий високий п’єц із білими, помережаними дрібненькою сіточкою кахлями…» або «я… часто вдивлявся в стелю, де гіпсова ліпнина зображала дубове листя й виразно опуклі жолуді між ним».


 Лєсков Микола (1831-1895), російський письменник XIX століття. Часто приїжджав на Україну. У 1849-1857 р.р. жив у Києві на вулиці Маложитомирській, 20. У 1862 році побував у Львові, зупинявся в готелі Куна (готель не зберігся). Місто йому дуже сподобалось: «Львів дуже чистий, оживлений масою народу, що безупинно рухається. Місто освітлене газом, і життя в ньому дешевше, ніж у будь-якому з російських міст відповідного розміру», - занотував Лєсков. Російський письменник познайомився із галицькими громадськими діячами - священиком В. Терлецьким і поетом Я. Головацьким. На запрошення львівських літераторів М. Лєсков відвідав редакцію часопису «Слово», а також Народний дім (вул. Театральна, 22).

     Приємне враження справили на письменника львівські кав’ярні, зокрема «Віденська». «Кав'ярні тут дуже гарні й постійно заповнені народом, - писав він. - Тут же призначають побачення».

     Мав можливість оцінити і описати львів’янок, у М. Лєскова склалося досить своєрідне уявлення про певну категорію місцевих краль, яким він поділився у

1862 році  з читачами петербурзької газети «Северная пчела». Ось що він, зокрема, писав: «…тут жінки гуляють вільно, і ніхто їх не зачіпає. Львівська камелія не кидає на всі боки зухвалих поглядів, не штовхає навмисно ліктем, не заговорює з перехожими, як наша невська камелія, а гуляє собі пристойно, таким же кроком, як і інші, і тому слід мати завидну спритність, аби, зберігаючи всю зовнішню пристойність, все ж таки дати зрозуміти, що якщо ви підете за нею в кроках десяти, то, увійшовши в одну браму, вона вам тихенько шепне «prosze», відстань, і зовсім зникне тоді…».

     А про шанування творчості Т.Г. Шевченка у Львові М. Лєсков зробив такий висновок, що  «любий Кобзар України тут ще у більшій, здається, пошані, ніж у нас в Малоросії й Україні. Молодь ставить його «вище за всіх поетів».


Джеймс Олдрідж (нар. 1918 р.) – відомий англійський письменник і громадський діяч, австралієць за походженням. Автор цілої низки романів: «Справа честі», «Морський орел», «Дипломат», «Мисливець», «Герої пустельних горизонтів», «Не хочу, щоб він помирав», «Останній вигнанець».

     Під час Другої світової війни працював військовим кореспондентом, був очевидцем визволення міста Проскурова Хмельницької області у 1944 році. Враження про бої за місто передав у своєму репортажі. Після війни не раз приїжджав в Україну, побував у Києві, зустрічався з читачами, давав інтерв'ю. 11 березня 1964 року київська «Робітнича газета» надрукувала статтю «І в мені частка України». У ній Джеймс Олдрідж зазначив: «Україна нагадує мені країну мого дитинства Австралію. На мою думку, будь-який український хлопчик може впізнати себе в героях моїх дитячих оповідань». Перебуваючи у Львові, писав: «Повернувшись в Англію, ми збережемо найкращі, найщасливіші спогади. З привітом і захопленням - ваш англійський друг і його сім'я».


Парандовський Ян (1895-1978) - відомий польський письменник, публіцист, перекладач міфів та легенд Стародавньої Греції польською та українською мовами.

     Народився і проживав у Львові на вулиці Війтовича, 5. Навчався у IV державній чоловічій гімназії старокласичного типу імені Яна Длугоша, яку закінчив 1913 року. У цьому ж році вступив до Львівського університету на факультет класичної філології та археології, захоплювався культурою Стародавньої Греції, Риму, італійським Ренесансом. У 1929 році Ян Парандовський назавжди покинув Львів і оселився у Варшаві.

     Про свою батьківщину, місто дитинства, юності і студентських років письменник не забував ніколи і в душі залишився тим львів'янином, для якого девіз міста Semper fidelis (завжди вірний) був правилом життя. Тільки закоханий у своє місто може написати таке: «На вулиці Коперника тече вздовж тротуарів струмочок, на його поверхні крутиться пір’їнка - ось з’явився горобець, схопив її і полетів геть. Налякані власною нервозністю ворони зриваються з дерев на схилах Цитаделі і каркають. На розі вулиці Оссолінських дзюрчить фонтан. Ого! І сліду не залишилося від снігу і льоду, які заповнювали взимку його кам’яне ложе» («Небо у вогні», 1936). Або: «Якими можуть бути чарівними вулиці, коли ходиш без мети або коли мета настільки невизначена, що випадок приводить тебе до неї швидше, ніж намір! Можна зайти куди завгодно або нікуди не заходити і, обійшовши півміста, раптом схаменутися: “А що, власне, ми хотіли залагодити?».

   Свої перші дитячі враження, спогади з ноткою ностальгії і кроки в доросле життя письменник відтворив у книзі «Сонячний годинник» (1953). Не забував Ян і про свою гімназію, у якій навчався. Коли до її 50-річчя було видано пам’ятну книгу - колективну працю з хронологією, історією, прізвищами випускників IV класичної гімназії ім. Яна Длугоша, серед статей колишніх учнів є і стаття випускника 1913 року Яна Парандовського.


Рей Міколай (1505-1569) - польський письменник і поет-мораліст епохи Відродження, засновник польської літературної мови, уродженець села Журавно Львівської області, автор відомих творів: «Псалтир Давида», «Життя Йосифа», «Купець», збірки «Звіринець, в яким різні люди, тварини і птахи, випадки та звичаї докладно описані», трактату «Дзерцало» та ін. Улюбленою літературною формою М. Рея був діалог, у його творах розмовляють між собою не лише люди, а й тварини і птахи.

     Народився майбутній письменник у родині малоземельного шляхтича. Навчався у Скалмежі у 1514-1516 роках, у Львові в 1516-1518 роках і рік у Краківській Академії. З 1519 по 1525 роки мешкав у рідному Журавно, а після смерті батька оселився на Холмщині.

     У Залізничному районі міста Львова колись була вулиця Міколая Рея, названа на честь видатного польського поета, а у 1933 році її переіменували на Підлісну.


 
 

Рот Йозеф (1894-1939) - відомий австрійський письменник і  журналіст. Місцем його народження вважається, за одними даними,  село Шваби, засноване німецькими колоністами, за іншими - окружне містечко Броди. Шкільну освіту  здобув у Бродах: спочатку у початковій школі, а потім закінчив гімназію. У 19-річному віці Йозеф Рот виїхав до Львова (Лемберґа), де поступив на філологічний факультет університету. Після року навчання, Рот перевівся у Віденський університет. Жив і працював у Відні, Берліні,  Парижі, відвідав багато країн. У 20-30-х  р.р. не раз приїжджав  до Львова, де читав лекції уже як знаменитий новеліст. Востаннє Рот побував у Львові 1937-го, за два роки до смерті. Відомі його твори «Марш Радецького», «Йов», «Німий пророк», «Фальшива вага», «Левіафан», «Гробниця у капуцинів» друкувалися і перевидавалися у різних країнах світу. Українською мовою перекладено більше половини текстів Рота, майже усі вони вийшли у Львові. Йозеф Рот - культовий письменник галицької інтелігенції.


У квітні - травні 1900 року багато часописів Львова, Відня, Варшави та Кракова повідомляли про перебування у Львові Генрика Сенкевича (1846-1916), лауреата Нобелівської премії, автора романів «Вогнем і мечем», «Хрестоносці», «Камо грядеш» та ін. Письменник приїхав оглянути одну з кращих споруд Європи, а саме, відкриття нового міського театру, який названо Великим. Про його візит було відомо заздалегідь, тож на вокзалі чекав натовп шанувальників. «Король» велично пройшов поміж двома рядами молодих людей, які вітали його запаленими смолоскипами в руках. А коли коні, запряжені в урочисто прикрашений екіпаж, рушили до центру міста, натовп, наче повінь, посунув слідом, до готелю «Європейський».

      «При ближчому знайомстві Сенкевич не справляє враження людини, палко відданої творчості, - читаємо в часописі. Це радше чуттєвий, задумливий мрійник. Говорить він тихо, мелодично, з ледь помітним акцентом варшавським або литовським. Виглядає на втомленого, але ця втома часом набирає рис прохолодної байдужості до того, що діється довкола. Незважаючи на шостий десяток, він  виглядає досить молодим, сивіюче волосся гладко зачесане через лоб, - ніщо не нагадує про наближення осені».

     На запрошення літературних знавців та відомих журналістських кіл Г. Сенкевич виступив у переповненому залі Ратуші, де «читав» опис битви під Грюнвальдом зі свого найновішого роману «Хрестоносці». Крім цього, Г. Сенкевич  відвідав засідання Галицького Сейму, де розглядалося питання бюджету, а також побував у театрі Скарбека (нині - ім. М. Заньковецької), де на його честь було представлено виставу «Галька» з Мишугою та Цудеківною у головних ролях… «Сенкевич розмістився у 3-ій ложі першого ярусу, яка, дякуючи старанням митців, була гарно облаштована диванами і свіжими квітами» (Gazeta Lwowska, 5 травня 1900 року).

     Прощаючись із львів'янами на залізничному вокзалі, Г. Сенкевич сказав: «Протягом усього мого перебування тут мене сердечно приймали як мої колеги по перу, так і всі решта. Щиро за це дякую і виголошую: Хай живуть львів'яни!».

     За читання лекцій і уривків з «Хрестоносців», Г. Сенкевич зібрав доволі вагомі кошти, які передав на будівництво пам’ятника А. Міцкевичу в журналістський пенсійний фонд і на користь польського товариства «Народна Школа».


Леопольд Стафф (1878 - 1957) - поет трьох поколінь, класик, «аполлон польської поезії» (К.-І. Галчинський). Народився у Львові,  навчався у Львівській класичній гімназії, а з 1897 року - на факультеті адміністрації та права Львівського університету. Але кар'єра юриста його не приваблювала, тому у 1899 році Л. Стафф перейшов на факультет романістики, паралельно відвідуючи лекції з філософії та славістики. З 1897 року брав участь у літературному гуртку «Планетники». З 1898 року почав працювати над першою поетичною книжкою «Сни про могутність» (1901). Загалом Л. Стафф видав 18 збірок поезій.  Починаючи з 1901 pоку, щороку навесні подорожував Італією та Францією, а в серпні 1903 року відвідав Київ. У роки Першої світової війни Л. Стафф жив у Харкові, де у колі своїх співвітчизників активно пропагував польську літературу, виступав з лекціями. У 1918 році переїхав до Варшави. Українською мовою вірші Л. Стаффа перекладали Михайло Жук, Максим Рильський, Михайло Рудницький, Анатолій Глущак.


На початку Першої світової війни, у жовтні 1914 року, журналіст­ські шляхи привели до Львова ро­сійського письменника Олексія Толстого (1882-1945). Він став кореспондентом газети «Русские ведомости», промі­нявши тишу столичного кабінету на сповнене небезпеки похідне життя й усе побачене описав у циклі воєнних нарисів «По Галичині».

«Саме на війні я побачив справжнє життя, я брав у ньому участь, зірвавши застебнутий наглухо сюртук символістів, - писав

О. Толстой. - Коли я після бою знову сиджу у львівському пре­гарному готелі, слухаю стукіт підків, дзвін трамваїв, гуркіт залізних штор, що опускаються увечері на вітрини, усе, що було, згадується мені як розіграна урочиста трагедія, - така неймовірна безодня між тут і там... ».

     Яким побачив місто Лева автор «Ходіння по муках»? «Це ба­гате, красиве, впорядковане місто, розташоване в улоговині. Багате населення покинуло Львів, але все ж на вулицях чимало мешканців, одягнутих пишно, в хутрові шуби, багато гімназистів у чорних ви­соких кепі. Чимало жебраків, дехто пропонує за мідну монету доне­сти ваші покупки, хтось просто дивиться в очі й простягає руку».

     Удруге О. Толстой приїхав до Львова навесні 1941 року. Його уро­чисто привітали у Спілці письменників та в картинній галереї. Спілкуючись з львівськими літераторами в ресторані «Атлас», що на площі Ринок, московський гість підніс кришталевий келих й проголосив: «Пиймо, друзі, за те, щоб хмари війни розвіялися і ходіння по муках працьовитих наших людей не повторилося!».


Надзвичайно багата біографія найбільшого польського комедійного письменника Олександра Фредро (1793-1876) тісно пов'язана із двома розділеними між собою регіонами: Підкарпатським воєводством у Польщі та Львівською областю в Україні (Бенькова Вишня, Великий Любінь, Рудки, Прилбичі, Львів).

     За однією з версій, саме в маєтку с. Вишні Городоцького району на Львівщині (у ті часи - Бенькова Вишня) народився і провів дитячі роки найвідоміший у Польщі драматург. Хоча, інші джерела стверджують, що місцем народження комедіографа було село Сухорів, що під Ярославом (сучасна Польща), а у Вишню родина Фредрів переїхала у 1797 році. Відрізняються дані й щодо дати народження майбутнього графа - 1971 або 1793 рік. Освіту отримав вдома, приватна школа, у якій навчався Олександр збереглася й досі.

     Рано залишився напівсиротою: на початку 1806 року у садибі маєтку спалахнула пожежа, де у полум'ї загинула його мама. Після смерті матері,  Олександр разом із батьком переїхав до Львова. У юні роки О. Фредро був близько пов'язаний з театром, де його частенько можна було бачити за кулісами. Пізніше, уже в зрілому віці, всі свої комедії Фредро випробував на львівській сцені.

     У 1839 році у Львові депутата Галицького Сейму О. Фредра було обрано почесним громадяном міста. У 1848 році О. Фредро був активним учасником галицької Весни народів, увійшов до складу Національної ради у Львові.

     У неіснуючому сьогодні дворику на Хорунщині, названому Фредрівкою,

О. Фредро разом з дружиною Софією прожив останні 28 років, де творив та діяв на користь галицького суспільства. Будинок Фредрів, на жаль, не зберігся.

    У 1893 році, на честь 100-літнього ювілею, О. Фредру було встановлено  пам'ятник на місці сучасного пам'ятника Михайлові Грушевському. У Львові є вулиця О. Фредра, названа на честь відомого комедіографа, а у селі Вишні Городоцького району на Львівщині уціліла унікальна садиба, у якій жив знаменитий польський драматург.


Чехов Антон Павлович (1860-1904), як відомо, мав українські корені: «Я хохол, и этим горжусь» ( з листа А.П. Чехова). Родовід письменника з ХVIII ст. свідчить, що від прапрадіда Омеляна Євстратійовича всі вони були Чехами (від козацького слова «чех», тобто «оселедець», «чуприна»). А вже Павло Єгорович, батько Антона, приїхавши у 1844 році до Таганрога, із Чеха став Чеховим. Влітку Антон приїжджав до діда Єгора Михайловича Чеха в село Княже, що знаходилося за 80 км від Таганрога. Княже було напівукраїнським селом. Найбільше Антону подобалося перебувати у «людській», де він годинами розмовляв з робітницями, слухав чудові українські пісні.

      У серпні  1894 року по дорозі до Італії Чехов зупинявся у Львові, завітав до книгарні Товариства ім. Т.Г. Шевченка. У листі до Н. Лінварьової писав: «Був я в Лємберзі, галицькій столиці й купив два томи Шевченка». Мова йшла про «Кобзар», частини 1 та 2 (Львів, 1893). Відвідав експозицію польського живопису в Стрийському парку.

     Чехов прибув до Львова інкогніто, але його творчість була добре відома в Галичині. У місцевій періодиці друкувалися його оповідання «Іваник», у перекладі

М. Коцюбинського, «Каштанка», «Вірочка», «Мужики». В театрах з успіхом йшли його п’єси: «Руська бесіда» поставила «Вишневий сад» і «Дядю Ваню». В архіві російського письменника збереглося кілька номерів львівського журналу «Літературно-науковий вісник», що містили близько двадцяти його оповідань і статті про його творчість. 

     У передмові до першого чеховського збірника українською мовою, який вийшов у світ у Львові ще за життя письменника, подається коротка біографія, де зазначено, що він народився в Україні, у місті  Таганрозі, на березі Азовського моря.


У Краківському передмісті, на так званій єврейській дільниці м. Львова, поблизу кладовища, відомого з ХІV століття, що в кінці 50-х р.р. ХХ століття перетворилось на Краківський базар, на розі вул. Шпитальної та Котлярської бачимо сучасну художньо-меморіальну дошку на стіні будинку, у якому мешкав 1906 року єврейський письменник Шолом - Алейхем (1859-1916).  

    Львів надихнув Шолом-Алейхема на створення оповідань «Йосиф» і «Два антисеміти», у часописі «Достогблат» було надруковане його оповідання «Брехні» та ін. твори.

     Вже за океаном письменник згадував дні, проведені у Галичині. І усе, що відчув і пережив: спілкування з мешканцями міста, акторами цирку, ремісниками втілив у своїх творах. Свої враження автор передав на сторінках роману «Блукаючі зірки»,

48-й розділ так і називається  - «В Галіції».

     Герої роману - мандрівна група акторів із знаменитим Лео Рафалеском завітала до кафе «Монополь», що знаходилося в неіснуючому тепер будинку за пам'ятником Міцкевичу. «Доктор Левіус подзвонив, і обидва кельнери, в коротких фраках і з довгими носами, виросли, як із-під землі, підбігли прямо до нього й утуплю­валися з такою цікавістю й повагою, нібито очікували від доктора надзвичайно важливих висловлювань, що мали б мати невідомо яке значення не тільки для них самих і для кафе, але й для долі всього роду людського. Обидва кельнери зігнулися, відставивши руки на­зад і стримуючи дихання настільки, наскільки це можливо для жи­вої істоти. Нарешті потрібне слово було вимовлене. Доктор Левіус попросив бути настільки люб'язними й подати кожному по гальбі пива й кошерної ковбаси на закуску. Кельнери випросталися й обидва разом кинулися виконувати замовлення з такою стрімкістю і з такими сяючими обличчями, нібито поспішали повідати світові, що якась дуже близька їм людина відкрила Північний полюс або, принаймні, когось звільнили з в'язниці...».

     А як почувався в місті Лева головний персонаж роману «Блу­каючі зірки» Лео Рафалеско? «Повертаючись уже на світанку, цілу дорогу від кафе до будинку Рафалеско безперервно розмовляв, смі­явся і співав.

-  Ні, справжнісінько подобається мені Львів! Чудове місто! Чудова назва! І театр подобається, актори - чудові люди. А люди тут - чисте золото».

Матеріали про життя і творчість письменників 

Наші партнери