Мандрівка Літа

Оля Попко 7-А клас Городоцький НВК №2

Мандрівка Літа 

(Казка)

Був теплий і сонячний день. Натхненно літали ошатні цитринові метелики. Аж ось один із них сів на землю, і по його оксамитовому крильцю зійшов донизу маленький чоловічок. Це було Літо. Воно лагідно погладило метелика по голові і метелик враз став різнокольоровим. Попрощалося Літо з метеликом. Замерехтіли його яскраві крильця і метелик піднявся в повітря, наче літак з аеродрому.

Тим часом Літечко вилізло по довгому стовбуру ромашки до її серединки. Сутеніло.  Ромашка стулила свої білосніжні пелюстки. Літу було затишно, квітка нагадувала купол, в якому була малесенька дірочка, через яку було видно небо. І снилася йому, йому тепла зустріч, наповнена вітаннями та радісними піснями на честь його повернення.

Наступного дня Літо зустріло свого друга метелика, сіло на нього верхи й полетіло.  Довго вони летіли і нарешті прибули до річки. Літечко змайструвало собі з вербового листка човник і попливло. По дорозі Літо зустріло очерет, що здавався густим лісом, який стоїть на воді. Кілька разів зустрічав листки, що пливли наче кораблики без капітана. Та що за дивина? Всі листки перевертались і пливли вниз! Насправді це були водяні пороги, хлопчику-Літу вони здавалися великими водоспадами. Можливо, якби на листках-корабликах були капітани, вони не потонули б.    

Літо дуже хвилювалося. Воно вхопило паличку, що пливла неподалік, і почало веслувати в протилежному напрямку течії. Та це було дуже важко. Літечко злякавшись, заплющило очі. Тут його вхопила оса і поклала собі на спину. Розплющивши очі, хлопчик побачив осу й подякував їй за те, що вона його врятувала. А кораблики все ще пливли, закінчуючи свою незвичайну мандрівку так само як і попередні.                                                                                                                                                                        

Долетівши до озера, Літечко побачило латаття. Квітка почала закриватися і воно поспішило заховатися в неї. Ця квітка була зручніша за попередню, в ній було багато місця і м’якенька постіль. Літу дуже тут сподобалось, він хотів залишитись, але не міг запізнюватись, бо це б порушило його графік.

Настав ще один літній день, хлопчик квапився прилетіти до нас. І тут він побачив, як вітер зриває дивні парашути  несучи їх далеко-далеко. Ці парашути здавалися окрасами неба. Літо забралося туди, і полетіло. Йому стало страшно, проте він не боявся літати так, як інші комахи. Іноді вітер грався з парашутом і кидав його то вліво, то вправо. На жаль, почав падати дощ й парашутик під вагою краплин різко почав опускатися.

Невже Літо загине і не прилетить вчасно?.. Хлопчик впав і враз підстрибнув вверх! Він оглянувсь довкола і виявилося, що це павутина, яка підкидувала його як  на батуті. Павука не було і це означало, що є шанс на порятунок. Та павук нікуди не йшов, він чекав поки легковажна комашка залетить в його пастку. Літечку було страшно, павучок наближався, але почувся звук, тож павук вирішив сховатися ще раз, покладаючи надію на те, що у нього буде великий обід. Тут друг Літа метелик забрав його з пастки і вони разом полетіли. Павукові нічого не залишилося, як плести павутину ще раз. За цей день він це вже робить  втретє з надією, що його обід скоро прилетить. Метелик тим часом долетів до яблуні і там висадив Літо. Всі його зустрічали і та оса, що його врятувала, і метелики, яких покликав друг Літа. Всі разом співали пісні, веселилися. Лиш павучок не прийшов на свято. Він спакував свою валізу і поїхав на курорт відпочивати, бо вже стомився біля свого плетива.

 Ніхто не бачив, як полетів павучок. Аж тут веселощі зрідка пронизував радісний тоненький голосок: «Я за вами сумуватиму!» - це прощався павучок. А хлопчик-Літо тим часом розказував про свою цікаву подорож і про хитрого павука, який дуже радів, що встиг взяти останню путівку на курорт.