Від упорядника:
Запропонований матеріал містить інформацію про життя і творчість видатних зарубіжних письменників, стислі перекази та критичний аналіз окремих текстів. У додатках подаються методичні розробки до уроків по творчості Енн Хогарт та Дж. Ч. Харріса. Видання адресоване студентам педагогічного коледжу, вчителям, вихователям, бібліотекарям.
Автор-укладач: О. О. Сачинська
Літературний редактор: Н. Б. Лавринів
Відповідальна за випуск: В. В. Косоногова
Баум Ліман Френк (1856 -1919) - класик американської дитячої літератури, автор серії книг про «Країну Оз».
Народився майбутній письменник 15 травня 1856 року в Чіттенанго, штат Нью-Йорк. З дитинства Френк був хворобливим хлопчиком, тому початкову освіту отримав вдома, багато читав. Улюбленими його книгами були романи Ч.Діккенса, В.Теккерея, Чарльза Ріда. Коли хлопчику виповнилося 12 років, батьки віддали його в Пікскільське військове училище, проте, через два роки забрали додому, через погіршення стану здоров’я. Проведені у Пікскіллі роки, Френк згадував із жахом, своїми враженнями від воєнного оточення він поділився пізніше, коли в країні Оз з’явилися тупоголові солдати злих чаклунів.У 15 років він разом із своїм старшим братом видавав домашню газету, де друкував свої перші вірші і оповідання.
Усе свідоме життя Френк Баум, починаючи з раннього дитинства, захоплювався колекціонуванням марок. Задовго до казкової країни Оз, він описав чудову країну Філателію: у 17 років склав і видав «Повний Баумівський покажчик для філателістів», який здобув загальне визнання серед збирачів поштових марок.
У цей же час хлопець спробував себе в ролі актора, він приєднався до однієї приїжджої трупи і подорожував разом з ними по Середньому Заході. Писав п’єси, великою популярністю користувалася його мелодрама «Служниця із Ерона».
У 1882 році Френк одружився (дружина народила йому чотирьох синів і померла в 1953 році, переживши чоловіка на тридцять чотири роки). Щоб прогодувати сім’ю, Баум поїхав на Захід, працював підприємцем, торгував канцтоварами, іграшками, посудом.
У 1890 році магазин довелося зачинити через борги і Френк влаштувався на посаду редактора у газеті «Альбердін Сетердей Пайонір» («Піонер Дакоти»). Найцікавішим розділом газети була редакторська колонка «Наша господарочка», наповнена іронічними і пародійними відгуками на злободення. Весною 1891 року Френк залишив цю роботу і разом із сім’єю переїхав у Чикаго. У 1897 р. зробив ще одну спробу і видав журнал «Шоу Віндоу» («Вітрина»), ведучою темою якого було художнє оформлення інтер'єрів. У цьому ж році Баум написав свою першу книгу для дітей, де здійснив вільний переказ віршів із книги Ісаї Томаса «Оригінальні мелодії Мами Гуски» у маленькі вишукані оповідання. Через два роки надрукував продовження книжки – «Батько Гусак».
У 1899 році Баум написав казку «Чарівник країни Оз», а літом 1900 року її видав. Книга мала неймовірний успіх, ілюстрації до неї намалював Денслоу. У казковій повісті розповідається про дивовижні пригоди дівчинки Дороті та її вірних друзів – доброго Страшила, Бляшаного Лісоруба, Лякливого Лева і песика Тото.
Назву цієї чарівної країни автор придумав випадково. Травневим вечором 1898 року Френк розповідав своїм і сусідським дітям казку, коли хтось запитав, де відбуваються ці події. Оповідач оглянув всю кімнату і його погляд зупинився на домашній картотеці із шуфлядами А-N i O-Z. У країні Оз, - відповів Френк.
Країна Оз, за задумом автора – країна мрій, яка знаходиться десь на Заході і оточена з усіх боків пустелею. Ця країна дуже відрізняється від висушеної вітрами сірої канзаської прерії, звідки починаються пригоди головної героїні твору, дівчинки Дороті. У країні Оз немає багатих і бідних, немає грошей, війн, конфліктів, хвороб, життя тут – свято спілкування і приязні. Добро завжди перемагає зло, але й саме зло у багатьох випадках виявляється «несправжнім», ілюзорним.
Продовження знаменитої книги вийшло у 1904 році під назвою «Чудова країна Оз», а остання, чотирнадцята, у 1920 році, вже через рік після смерті свого творця. У 1956 році тираж видань мовою оригіналу наблизився до чотирьох мільйонів двохсот тисяч примірників.
Останні роки свого життя Френк Баум провів у достатку і спокою, багато подорожував Європою, побував у Єгипті. Помер 6 травня 1919 року.
У 1939 році російським дитячим письменником О. Волковим була написана казкова повість «Чарівник Смарагдового міста» на основі відомої казки Лімана Баума.
«Чарівник країни Оз» (стислий переказ)
Дівчинка Дороті жила на фермі у свого дядька Генрі і тітоньки Ем у канзаській прерії. У цих місцях вирували урагани, тому сім’я часто ховалася від них у погребі. Одного разу Дороті не встигла заховатися, і смерч, підхопивши будиночок разом з нею і песиком Тото, поніс їх за багато-багато миль. Хатина приземлилася у чарівній Країні Оз, саме в цій частині, де мешкали жувачі, і так вдало, що придушила Лиху Відьму Сходу, яка багато років тримала їх у рабстві. Мешканці були дуже вдячні Дороті за те, що вона їх врятувала від відьми, але не змогли їй допомогти повернутися у Канзас.
За порадою доброї Відьми Півночі, взувши срібні черевички Лихої Відьми, Дороті вирушає жовтим цегляним шляхом у Смарагдове Місто до могутнього чародія Оза, який має допомогти їй повернутися додому.
Дорогою вона зустрічає опудала Страшила, який день і ніч відлякував вороння на кукурудзяному полі, і вони разом вирушають у дорогу. Страшило хоче попросити у великого Оза трохи мозку замість соломи. Потім друзі зустрічають в лісі Бляшаного Лісоруба, який попав під дощ, заржавів і рік не міг поворохнутися. Дороті змастила його суглоби маслянкою і бляшаний чоловічок ожив. Він щиро подякував своїм рятівникам і попрохав їх узяти його із собою в Смарагдове Місто.
У великого Оза Бляшаний Лісоруб хотів попросити серце, без якого, як йому здавалося, він не зможе по-справжньому любити. Дуже скоро до мандрівників приєднується Лев, який запевняє їх, що він великий боягуз і йому бракує сміливості. Тому йому теж треба зустрітися з великим Озом. Так вп’ятьох: Дороті, песик Тото, Страшило, Бляшаний Лісоруб і Лякливий Лев вирушили до міста.
Подолавши небезпеки і випробування, друзі добралися до Смарагдового Міста. Оз з’явився перед кожним із них у новому образі, поставивши єдину умову: він виконає їхні бажання, коли ті вб’ють Лиху Відьму Заходу. Друзі знову вирушають у дорогу. Зла чаклунка, помітивши наближення чужинців, намагається знищити їх за допомогою своїх воїнів: гострозубих і лютих вовків, хижих воронів, лихих джмелів, проте, не може подолати друзів. Тоді Лиха Відьма викликає на допомогу крилатих мавп, і їй вдається перемогти. Бляшаного Лісоруба мавпи скинули на гостре каміння, із Страшила витрусили всю солому, а Лева зв’язали і разом із Дороті і песиком Тото доправили на подвір’я Відьми. Проте, не довго втішалася своєю владою зла чаклунка. Доведена до відчаю постійними знущаннями старої Відьми, Дороті вилила на неї відро з водою, обмочивши її з голови до ніг. І за хвилину Лиха Відьма Заходу розтанула, розлившись по чистій підлозі брудною калюжею.
Друзі щасливо повертаються до Смарагдового Міста і вимагають від Оза виконати його обіцянки, але, як виявилося, Оз - звичайнісінька людина, а ніякий не чарівник. Свого часу він був фокусником і капітаном повітряної кулі. Одного дня якірна линва перетерлася, куля злетіла вгору і швидка повітряна течія занесла його у прекрасну країну. Мешканці міста, вражені появою чужинця з неба, зустріли його як великого чарівника і з того часу він став їх правителем.
Незважаючи на те, що Оз ніякий не чарівник, він все ж таки виконує бажання друзів Дороті : Страшилу наповнює голову висівками, голками і шпильками, від чого той відчуває приплив великої мудрості; Бляшаному Лісорубу в груди вставляє серце; а Лякливому Леву дає випити зілля, від якого Цар звірів відчує себе справжнім сміливцем. Найважче виконати прохання Дороті. Після довгих роздумів, Оз вирішує зробити повітряну кулю і полетіти назад в Америку разом з дівчинкою. Проте, в останній момент Дороті кидається ловити свого песика Тото, який ганявся по площі за кицькою, якірна линва тріскає і Оз відлітає сам.
За порадою солдата, друзі відправляються на південь до Краю ковтачів, де живе добра чарівниця Глінда. По дорозі їм доводиться боротися з Войовничими Деревами, перелізти через порцеляновий мур, а Лякливий Лев вбиває велетенського павука, якого боялися лісові звірі.
Глінда пояснює, що черевички, які взяла Дороті в злої відьми є чарівними і можуть перенести її будь-куди, навіть у Канзас. Незабаром дівчинка разом із песиком Тото опиняються вдома. А тим часом, Страшило стає правителем Смарагдового Міста, Бляшаний Лісоруб повернувся в Країну Заходу і став королем моргунів, а Лев - Царем лісових звірів.
Блайтон Енід Мері (1897-1968), псевдонім - Мері Поллок. Відома англійська письменниця ХХ століття, автор численних творів для дітей детективного жанру.
Народилася Енід 11 серпня 1897 р. у Лондоні в сім'ї продавця ножових виробів. У родині Блайтонів виховувалося ще двоє хлопчиків, але донька була улюбленицею батька, який мав великий вплив на формування характеру майбутньої письменниці. Батько часто дарував Енід книги. Серед улюблених письменників були Ганс Крістіан Андерсен і Льюїс Керролл. З 1907 по 1915 р.р. Енід навчалася у школі Св. Христофора для дівчат у Бекенхемі, брала участь у шкільних виставах, очолювала команди з тенісу і легкої атлетики, писала оповідання і, навіть, разом із подругами видавала рукописний журнал. У 1910 р. батько покинув сім'ю і для дівчинки ця подія стала справжньою трагедією. Свій відчай вона відтворює на папері, пише безліч оповідань, віршів і поем. Намагається друкувати свої рукописи, але отримує відмови.
Енід мріяла краще пізнати дітей, писати для них книжки, тому вирішила стати вчителькою. Вона рік попрацювала у навчальній школі для хлопчиків у Кенті, а пізніше влаштувалася гувернанткою в одну із тамтешніх сімей, де виховувалося четверо хлопчиків. Її уроки були настільки цікавими і змістовними, що поступово до вчительки почали приводити дітей з околиць. Так виникла «експериментальна школа Енід». Цей період був найщасливішим у житті майбутньої письменниці. А один британський альманах надрукував її перший твір.
У 20-ті роки до Енід прийшов справжній успіх. ЇЇ оповідання і статті друкувалися у журналах і альманахах, виходили окремими книжками. У 1924 р. Енід одружилася з редактором книжкового відділу видавничої фірми. У 1929 р.сім'я переїхала в старовинний будинок XVI століття у Бакінгемшір. Там Енід організувала справжній зоопарк. Найулюбленішою домашньою твариною був фокстер’єр Боб. Деякий час письменниця друкувала в дитячих журналах спеціальні репортажі від імені цієї собачки під рубрикою «Листи від Боба». У 30-ті роки Енід народила двох доньок і продовжила займатися письменницькою кар’єрою. У 1950 р. створила свою власну компанію Даррелл Ватерс Лтд., щоб управляти фінансами.
Окрім цього, видавала журнали, випускала різноманітні іграшки і товари. Померла письменниця літом 1968 року.
Книги, написані Енід Блайтон можна поділити на декілька серій і розраховані вони на дітей різного віку. Переважно, це - пригодницькі захоплюючі історії з елементами фентезі та магії про життя школярів, з якими трапляються різноманітні заплутані ситуації і яким вдається їх вирішувати без допомоги дорослих. В цьому жанрі особливо популярними є серії «Чудова п’ятірка» (складається із 21 роману, 1942-1963 р.р.; головні персонажі – чотири підлітки і собака), «П’ятеро тайношукачів і собака» або «П’ятеро юних детективів і вірний пес» (складається із 15 романів, 1943-1961р.р.), а також «Таємнича сімка»(15 романів, 1949-1963 р.р.). Для дітей молодшого шкільного віку написані казки «Ноді», «Знамените каченя Тім», «Жовта Книга Фей».
Герої книг Енід Блайтон живують у своєму власному дитячому світі, де присутність дорослих є обмеженою. Детективні серії створювалися у роки Другої світової війни, але письменниця старалася не торкати цієї жахливої події. Головні персонажі її творів – діти, які після розгадки таємниць, найбільше заклопотані тим, щоб не запізнитися на чай чи обід. Енід Блайтон добре розуміла дитячу психіку, знаючи, яку важливу роль для дітей відіграє їжа, її смакові властивості. Юні герої Блайтон схильні до пустощів, проте, вони добре виховані, шанобливо ставляться до старших і піклуються про тварин.
Твори письменниці досі дуже популярні у Великобританії та інших країнах. Щороку продається близько 8 мільйонів примірників її книг.
У казці «Знамените каченя Тім» розповідається про маленького, неслухняного, але дуже допитливого каченятка Тіма, який завдає своїй Мамі-Качці багато клопоту. Через свій непосидючий характер, Тім постійно попадає у смішні і кумедні ситуації. Наприклад, зустріч із жабою, коли та, вмостившись зверху на каченяті, змусила його катати на собі, або, коли Тім вимазався сажею у трубі і Качка-Мати разом із каченятами втікали від нього, бо не знали, що за потвора за ними женеться. Попадав Тім і в складні ситуації, коли його життя було у небезпеці – історія з лисицею. Проте, усі історії щасливо закінчуються. Завдяки найкращому другу Тіма, кошеняті Чорнишу, їм вдається перемогти і покарати усіх ворогів (присмалили носа мавпі Бімбо, щоб ця більше не ображала Маму-Качку, відгодували жадібну гуску Тіллі і її хазяїн продав на базарі, спіймали лисицю, від якої було багато неприємностей). Казка весела і повчальна, вона вчить цінувати дружбу, бути добрим і сміливим, вміти захистити себе і рідних від ворогів.
Лофтінг Х’ю (Джон) (1886-1947), англійський письменник, автор книг про «доктора Дулітла» та роману «На заході чаклунства». Про життя Лофтінга відомо зовсім мало. Народився в Англії, здобув професію інженера , успішно працював, мав сім’ю, багато їздив по роботі (Канада, Африка). У Першій світовій війні воював на фронті, і як виявилося пізніше, набув там нову професію – письменник, головне і справжнє покликання. Ірландський солдат Х’ю Лофтінг, сумуючи за своїми дітьми - сином і донькою, писав їм «спеціальні» листи з війни, у яких розповідав про веселі пригоди різних кумедних персонажів. Так виникла незвичайна історія про лікаря Джона Дулітла, який не тільки лікував тварин, але й розмовляв з ними. Лофтінг детально описав всіх друзів і підопічних доброго лікаря: мавп, крокодилів, папуг і фантастичного Тяні-толкая.
Після війни сім’я Лофтінга переїхала з Англії в Америку, і через деякий час «воєнні» листи показали місцевому видавцю. Таким чином, вже у 1920 році з’явилася книга «Історія лікаря Дулітла», яка стала бестселером практично через кілька місяців після друку. Далі виходить наступна - «Пригоди лікаря Дулітла». До своїх видань письменник сам малював ілюстрації. У 1922 році Лофтінга нагородили спеціальною премією за творчість для дітей «Ньюбері Медал», його часто запрошували на зустрічі з читачами.
Письменником були написані також інші твори, наприклад, повість у стилі фентезі «На заході чаклунства». Проте, найулюбленішим літературним персонажем залишився саме добрий, веселий і смішний лікар Джон Дулітл.
Романи Лофтінга написані з ностальгією за вікторіанськими часами у добродушній пародії на англійський літературний стиль. Герої творів – класичні представники вікторіанської доби. Роль доброї і розважливої господині дому виконує качка Кряка. Мудра і смішна папугаїха Полінезія (Поллі), родом із Східної Африки з чудовою пам’яттю і прекрасним почуттям гумору, яка навчила лікаря розуміти мову тварин, ніби зійшла із сторінок книг Вілкі Коллінза. У собаці О’Скаллі впізнаємо вайлуватого, проте відданого воїна, а в симпатичній свинці Хрюці – вередливу і капризну дитину. Маленька океанська рибка розповідає про неприємності, які трапилися з нею та її сестрою Кліппою, коли вони попали в акваріум, - фактично діккенсова історія про двох сиріт. У розповідях вплітаються також і кіплінгові сюжети. Непрактичний, але мудрий і благородний лікар стає самовідданим лікарем-місіонером: доброзичливий англічанин не зміг залишити у біді неосвічених тубільців, а тим більше, хворих африканських тварин.
Деякі герої роману некрасиві з обличчя, але в душі є добродушними і щирими. Наприклад, чорношкірий король і його нащадок принц Бед-Окур. Історія романтичного юнака є особливо зворушливою і драматичною. Прочитавши казку про Сплячу Красуню, чорношкірий принц вирішив її відшукати і одружитися на ній. Багато днів і ночей він мандрував по світу, поки не знайшов принцесу. Вона була прекрасною. Від поцілунку принца дівчина прокинулася і так злякалася його чорного обличчя, що навідріз відмовилася виходити за нього заміж і знову заснула. Тоді принц зрозумів, що спасти його кохання може тільки Добрий Чоловік із Країни Білих Людей. І дійсно, винахідливому лікарю вдалося зробити чудодійні ліки і вибілити принцу лице. Таким чином, Бед-Окур одружився на своїй коханій. Пізніше, вдячний принц за модою африканських монархів поступив в Оксфорд і став чудовим лікарем.
Джон Дулітл у боротьбі із своїми ворогами часто використовує справжню англійську зброю – гумор (головний пірат Чорного Дракона Бен-Алі став селянином і вирощує корм для канарок). Провінційний лікар Дулітл сповідує моральні принципи: добросовісне виконання обов’язків, самодисципліна, любов до ближнього. Він безкорисливо працює, допомагаючи усім, кому потрібна допомога. Коли лікаря обрали королем загубленого в океані острова Попсіпетль, він зранку до ночі у роботі : разом з усіма будує нове місто, канали, вчить виплавляти метал і кувати ножі, лопати, плуги. Для дітей проводить уроки арифметики, читання і письма, а дорослим розповідає як доглядати за малечею, щоб ті не хворіли. Після уроків лікує хворих, перевіряє, як будуються дороги, млини. «Я б хотів правити королівством, де народ любить і поважає короля не за його велич і владу, а за мудрість і справедливість», - так казав Джон Дулітл. Острів’яни дуже любили і поважали лікаря, він був найкращим у світі королем.
Перший роман Х’ю Лофтінга був перекладений майже усіма мовами світу. Корній Чуковський переказав його для дітей, давши інше ім’я лікарю, придумав нових персонажів. Так, у 1925 році вийшла казкова повість «Лікар Айболить», а 1929 року поема «Айболить».
Музеус Йоганн Карл Август (нім. Johann Karl August Musäus) (29 березня 1735 Йєна – 28 жовтня 1787 Веймар) – німецький письменник, літературний критик, філолог, педагог. Автор збірника літературних казок «Народні казки німців».
Народився в Йєні у сім'ї скромного урядовця. Батьки вирішили дати єдиному сину духовну освіту, тому до 9 років хлопчик жив у свого дядька в Альштедті, який виховував його на християнських цінностях.
Закінчивши гімназію у Ейзенасі, 19-річний Музеус поступив в Йєнський університет на курс теології. У 1758 році отримав диплом магістра вільних наук. Після навчання Музеус поїхав у Веймар, літературну столицю цього часу, влаштувався на посаду вчителя місцевої гімназії, де викладав німецьку і латинську мови, ораторське мистецтво, займався філологією і письменницькою діяльністю. Написані в цей період книги «Грандісон другий» (1760-1762) і «Фізіогномічні мандри» (1778), користувалися великою популярністю серед сучасників. З 1763 року Музеус працював літературним критиком у журналі «Загальна німецька бібліотека». За 3 роки співпраці із журналом він прорецензував близько 350 сучасних йому романів, взявши за основу рівень художньої теорії епохи Просвітництва, яка відроджувала античне красномовство і риторику. У 1770 році Музеус став професором класичної філології та історії. У цьому ж році одружився на Магдалині Крюгер, яка народила йому двох синів.
В останні роки свого життя Музеус збирав твори усної народної творчості – казки, перекази, легенди. Підсумком його діяльності стало видання п'ятитомного збірника «Народні казки німців» (нім. Volksmahrchen der Deutschen) (1782-1786).
Книга народних казок в обробці Музеуса (через що їх відносять до жанру літературної казки) мають справжню літературну цінність. У Німеччині «Казки» користуються великою популярністю, постійно перевидаються. Збірник розпочинається біографією письменника. Далі йде передмова автора, написана ним у вигляді листа Давиду Рункелю, в якому Музеус розповідає про свою роботу над книгою, підкреслює значення усної народної творчості, наводить приклади звернення до фольклору інших авторів. У збірнику є чотирнадцять казок і легенд, написані в манері рококо, модної на той час в Європі культурної течії (для рококо характерним є прагнення відійти від дійсності, неприємних думок, бажання перетворити життя у постійне свято, в суцільну насолоду). Для своїх розповідей Музеус взяв за основу сюжети відомих казок і зробив їх набагато цікавішими. Персонажі творів зображені переважно в атмосфері 12-18 століть. Однак, середні віки у Музеуса – тільки декорація, герої казок – його сучасники. Наприклад, мужні лицарі із легенд про Рюбецаля чи простодушні зброєносці Роланда, або мудрий правитель Богемії Крок, виходець з народу, чи аристократи – про цих людей Музеус розповідає так, ніби їх бачив і добре знає. До скромних, працелюбних селян, ремісників, підмайстрів, які заробляють на хліб чесною працею, автор ставиться з прихильністю і симпатією, а з ледарів, нероб і дармоїдів безжалісно глузує. Особливо майстерно змальований образ доброго і благородного лицаря Рюбецаля, якого обдурила донька силезького короля. Він не милує багатих і знатних, а сім'ю бідного лісоруба рятує від злиднів.
У казках Музеуса добро завжди перемагає зло, хороші вчинки винагороджуються, а погані – караються. Весь світ казок наповнений несподіваними ситуаціями і цікавими розв'язками. Багатою в стилістичному і лексичному значенні є мова, автор використовує архаїзми, неологізми, іншомовні слова, прислів'я, рядки з народних пісень.
Фенелон Франсуа (де Салиньяк, маркіз де ля Мот Фенело?н 1651-1715), архієпископ Камбрійський, опікун герцога Бургунського, внука і спадкоємця Людовика XIV, класик французької літератури.
Про дитячі роки Фенелона і його освіту відомо зовсім мало. Народився 6 серпня в замку Фенелон у Перигорі у старовинній дворянській сім'ї. У віці дванадцяти років став вихованцем єзуїтського коледжу у Кагорі, а в п’ятнадцять почав вивчати філософію і теологію у паризькому коледжі Плессі у Сорбонні. Потім поступив у семінарію св.Сульпіція, де захопився читанням класичної літератури. У 24 роки отримав духовний сан.
У 1679 році Фенелон написав «Діалоги про красномовство» і, можливо, одночасно з ним «Трактат про існування Бога». Крім богословських творів, у 1687 році був написаний педагогічний трактат «Про виховання дівчат», в якому розвинув педагогічні ідеї. Основні принципи виховання за Фенелоном – делікатність і тактовність у спілкуванні, вивчення особливостей характеру людини, поблажливість до юного віку. Фенелон наголошував, що жінка передусім мати і повинна виховувати синів на користь держави. Основний багаж її знань полягає у вмінні правильно розмовляти, читати, лічити, знати основні елементи права та історію Франції.
У 1689 р. завдяки високій репутації при королівському дворі, Фенелон отримав посаду наставника малолітнього герцога Бургунського. Хлопчик був талановитий, але дуже розпущений. Фенелону, за свідченнями очевидців, вдалося здійснити чудо - зухвалого, норовливого хлопчика важко було впізнати. Для навчання герцога бракувало книг, тому Фенелон почав їх писати. Таким чином, з’явилися «Байки» і «Розмови мертвих» (Dialogues des morts). Книги написані у формі легкої французької прози, є зручними і практичними для засвоєння дітьми рідної мови. У кожному уривку наголошується на життєвому, моральному, а у «Розмовах» — навіть і політичному повчанні. Наприклад, у розмові Пізістрата із Солоном акцентується, що тиранія є більш згубна для самого тирана, ніж для народу; ідея розмови Цезаря із Катоном - абсолютизм не забезпечує владу і спокій можновладцям, а навпаки, робить їх нещасливими і веде до загибелі. Усі ці погляди та ідеї, розкидані у трактатах і байках, Фенелон систематизував та відобразив у «Телемаці».
Книга «Пригоди Телемака, сина Улліса» » (Les aventures de Télémaque) була написана у 1695-96 р.р., але з'явилася у 1699 р. Це наполовину утопічний, заснований на класичному матеріалі твір, мета якого навчити молодого герцога керувати державою на користь підданих. За основу взято міфологічний сюжет Гомерової «Одіссеї» а також окремі епізоди із «Розмови мертвих», курсу політичної педагогіки для дітей старшого віку.
Син Одіссея (Улісса) Телемак під керівництвом свого товариша Ментора їде мандрувати по світу у пошуках батька, який пропав безвісти після закінчення Троянської війни. Телемак подорожує різними країнами, знайомиться з побутом, звичаями, суспільним устроєм. Ментор, водночас, дає різні пояснення і поради, зосереджуючи погляди товариша на роль «ідеального» монарха, який дбає про добробут