Як писати терапевтичні казки

Броніслава Вознічка-Парузель

Створення релаксаційних казок.

(що знімають психічне  напруження)

Така казка базується на візуалізації (створенні зорового образу), підштовхує до «малювання в уяві картин природи»

На початку казки створюється маленький герой (найкраще, щоб це було маленьке звірятко, рослинка, іграшка, космічний прибулець)т.і. Герой відпочиває на галявині, у лузі, на пляжі, у лісі, в садочку, над річкою, біля моря та. Ін. Насолоджується краєвидом, квітчастою лукою, золотим піском, зеленню дерев, блакиттю води або неба.  Краєвид впливає на усі його органи чуття: він бачить, чує і відчуває усе, що дієься навколо. Часто він спостерігає хмари, що пливуть небом, відчуваючи легкість та свободу. Може захоплюватись заходом сонця, що спричинює відчуття блаженства, або слухає шум хвиль, налаштовуючи своє дихання до  ритмічних припливів та відливів.

Герой не є пасивним: дії, які він виконує, розслабляють, а потім додають енергії  для виконання нових завдань (пиття води з джерела, купання під водоспадом, вживання фруктів, політ іт.д). Розповсюдженим елементами  казки, що знімає напруження, є колисання та плавання, що створюють спокій, відчуття захищеності, свободи. Текст повинен містити характерні описи стану героя, такі як : «відчував глибокий спокій», «його ноги ставали усе важчими і важчими», «відчував приємне тепло» та. ін. Усе це є елементами  аутогенного  тренінгу – системи прийомів, що навчають людину поліпшувати свій фізичний та психічний стан без стороннього втручання. Відчуття  блаженного спокою , тепло, що обіймає героя, та важкість, це послідовні етапи розслаблення. Уся казка створюється за словесною допомогою оповідача. Після  відпочинку, який переривається, наприклад, краплею дощу на носику, дзвоном дзвіночків, співом  птахів, маминим закликанням тощо, герой робить нові кроки, від спокою переходить до активних дій, він може злетіти на килимі-літаку, або зайнятись запусканням повітряного змія, енергії йому додає гірський підйом, або просто  повернення додому.

У  казці, що знімає психічне напруження, для малят необхідно вживати теперішній час, для трохи старших – може бути час минулий.

Бажано вживати повтори (хмари пливуть, пливуть, пливуть… дерева шумлять, шумлять, шумлять ), прикметники що означають кольори, (але кольорів  не повинно бути забагато). Момент виходу із стану спокою треба передбачати реченнями, на кшталт : «Раптом…малий Бобо почув сильний шум вітру, дзвіночків т. ін.», або «відчув на носику дотик краплинки дощу тощо. Казка часто закінчується, наприклад,  так : «Потягнувся, позіхнув із радісттю, вирушив додому, щоб розповісти про чудову пригоду»