У страхів зелені очі

У страхів зелені очі

У звичайному, сірому багатоповерховому будинку, разом з мамою, татом і великим рудим котом Котиськом живе маленька дівчинка Зорянка. Дівчинка дуже любить, як вся родина збирається разом. Особливо їй подобається, коли вони їздять на село до бабусі та дідуся.

Але є в світі речі, яких Зорянка страх як не любить! Наприклад, темрява. Коли мама дочитує останні рядки казки на ніч, Зоряна завжди тягне час і не відпускає мами з кімнати. Але ось мама цілує доню і бажає їй гарних снів, зачиняючи двері.

«Які ж тут гарні сни! - з гіркотою думає Зорянка, скулившись під ковдрою. Зараз понаходять сюди жахливі чудовиська і шурхотітимуть у темних куточках, і блиматимуть зеленими очиськами! Клич - не - клич – усі сплять міцним сном».

І раптом почулося страшне тупотіння, і щось вигукнуло: фурррр! Зорянка від несподіванки розплющила очі і навіть висунула носа з-під ковдри. Посеред кімнати виднілися два зелених вогники, які спершу нерухомо зависли над підлогою, а потім почали рухатися до ліжка. Зорянка страшенно налякалася і хотіла вже було голосно закричати і покликати маму, але раптом розгледіла в місячному сяйві знайомий силует кота Котиська.

• Та це ж Котисько! Де ж ти тут узявся, друже! – скрикнула дівчинка. – Якби ж я знала, що то ти тупцюєш і шурхотиш щоночі, то я б не лякалася темряви!

• Мур-р-р-мяу, - відповів кіт, що в перекладі з котячої мови означало - Так, я приходжу і оберігаю твій сон, щоб тобі наснились чарівні сновидіння!

З того часу, коли увечері мама зачиняє двері кімнати, в ліжечку засинає дівчинка, яка вже не боїться темряви.

Турка, Львів (дитяча)