Пригоди маленького Міка

Пригоди маленького Міка

Жила собі мишача родинка. Зазвичай миші живуть всі разом великими родинами. Адже в гурті набагато легше охоронитися від гострих пазурів сусідського кота, чи вчасно помітити небезпечну пастку, в якій так смачно пахне грудочка сиру. Мама - миша завжди наголошувала на важливості триматися разом, а найбільше це стосувалося одного непосидючого мишенятка, - Міка, який любив залишати своїх братів і сестер і виходив за межі своєї комірки, спостерігаючи за великим і таким привабливим світом.

Так було і цього разу. Мік прокинувся раніше від всіх, тихенько прошмигнув через відчинене віконечко і попрямував через зарослі молодої зеленої травички. Він милувався сонечком, спостерігав як пливуть хмаринки, вдихав аромати квітів і почувався цілком щасливим.

Мік так захопився своїми спостереженнями, що забув про небезпеки, від яких застерігала мама. Раптом він побачив велику тінь, яка падала від якогось великого предмету. А трохи згодом побачив й сам предмет. Це був великий звір, який лежав прямо перед ним на стежці. Звір міцно спав. Хвіст у нього був дуже довгий, а від носа виходило багато антенок. Шерсть була наче мох, тільки чорна та блискуча.

Мік вирішив познайомитися і легко доторкнувся до велетня лапкою. Але невідомий звір прокинувся від цього дотику, піднявся на лапи, вигнувся, потягнувся, і ліниво попрямував в іншу сторону. А Мік раптом пригадав мамини перестороги і розповіді про хижого кота, що живе неподалік від їхньої нірки. Це був він!

Міку дуже захотілося додому, до своїх рідних. Він чкурнув в кущі, і стрімголов побіг додому, подалі від небезпечного чудовиська. Чим ближче він підбігав до рідної нірки, тим спокійніше йому ставало. Він зрозумів, що найбезпечніше місце на землі – це рідна домівка. І як добре, що він має велику родину, яка тримається разом!

Городок, Львів, Жовква, Пустомити