Пам’ятка присвячена 90-річчю з дня народження видатного фантаста, львів’янина Станіслава Лема. Видання містить біографію, текстова частина якої складається із двох розділів. У першому - «Львівське дитинство Лема» висвітлено дитинство і юність письменника, розповідь побудована із використанням цитат з автобіографічної книги «Високий Замок». У другому розділі «Між наукою та літературою» описано період життя та творчості видатного фантаста вже за межами Львова, у Польщі.
Також представлений творчий доробок С. Лема, написаний ним у різні роки, список його творів в українському перекладі, книги, які можна почитати у бібліотеці, а ще список літератури про життя та творчість видатного письменника і вебліографія. Вкінці вміщено афоризми С. Лема.
Видання розраховане на широке коло читачів.
Автор-укладач: О. О. Сачинська
Обкладинка: Л. В. Тацій
Відповідальна за випуск: Л. А. Лугова
Львівське дитинство Лема
Батьківщина Лема - Львів. Точніше, Лвув. Або, ще краще, Лемберг - «місто Лева» по-німецьки, що можемо тепер дозволити собі прочитати як «місто Лема».
Народився Станіслав Лем 12 вересня 1921 року у родині лікаря-ларинґолога Самуїла Лема. Батько дуже любив хлопчика і ладен був зробити для нього все, що завгодно, аби потішити малого. Письменник сам визнавав, що безсовісно тиранив близьких і ріс не просто пестунчиком, а справжнім монстром. В автобіографічній книзі «Високий Замок» в описах себе самого і своєї поведінки Лем намагається класти фарбу якомога густіше. «… те, що я, ще зовсім маленький, тероризував оточуючих – це правда. Їсти я погоджувався тільки за умови, що батько стояв на столі й то відкривав, то закривав парасолю. Ще хіба дозволяв годувати себе під столом… Якщо я й був чудовою дитиною, то тільки в очах своїх упертих тіток». 1
С. Лем детально описав будинок, у якому народився і помешкання на другому поверсі, де жила його сім’я. «Ми мешкали на вулиці Браєрівській (нині вул. Б. Лепкого), під четвертим нумером, на другому поверсі». 2 «Пам’ятаю браму, сходи, двері, коридори й покої будинку на Браєрівській, де я народився. Пам’ятаю і багатьох людей, як-от згадуваних сусідів, але без облич, бо обличчя ті змінювалися».3 «Залізна брама була стара й масивна, далі – кам’яні сходи. Задніми сходами, отими кухонними, ходити не належало. Вони були спіральні, тож дуже круті, і видавали глухе бляшане відлуння. Щось мене туди тягнуло, однак на подвір’ї, через яке треба було спершу пройти, водилися щурі». 4 «Ми займали шість покоїв, одначе власного я не мав. При кухні був прохідний покій із лазничкою за дверима, пофарбованими в тон стіни, старою канапою й теж старим креденсом… Далі коридор, а в ньому – двері вели до особливої зони – почекальні для пацієнтів і батькової ординаторської. Я мешкав начебто всюди й начебто ніде. Спершу спав із батьками, потім на тапчані в їдальні. Я намагався оселитися в якомусь місці на постійно, але чомусь із цього нічого не виходило». 5
_____________
1 Лем, Станіслав. Високий Замок. - Львів : ЛА «Піраміда», 2002. - С. 33
2 Там само. - С. 11
3 Там само. - С. 30
4 Там само. - С. 13-14
5 Там само. - С. 14
«У спальні було дві речі, із якими пов’язані мої найперші фантазії – стеля та велика залізна скриня. На скрині я спав, коли був іще зовсім малий, і часто вдивлявся у стелю, де гіпсова ліпнина зображала дубове листя й виразно опуклі жолуді між ними». 1
Найяскравіші спогади письменника пов’язані, звичайно, із солодким,
яке так сильно люблять маленькі діти. «… я навчився вламуватися до середньої шухляди креденса в їдальні, де мама ховала пляцки й торти. Я виймав верхню шухляду й ножем обрізав круги солодкого тіста, сподіваючись, що ніхто не помітить їхнього зменшення. Потім збирав і з’їдав крихти, а ніж – знаряддя злочину – старанно облизував, аби знищити сліди». 2 «Часом я цупив кавові карамельки-«гоп’єси», часом конфісковував зі столу рештки обіднього десерту». 3
А про славнозвісну цукерню Залевського, приміщення якої знаходилося у магазині «Світоч», автор згадує так: «У ті часи з усіх приваб і пам’яток Львова мене найбільше вабила цукерня Залевського на вулиці Академічній (нині проспект Шевченка). Вочевидь, я мав добрий смак, бо відтоді, по правді, ніде в світі не бачив цукерничих вітрин, оздоблених із таким розмахом. Це була, по суті, велика сцена, оправлена в металеву раму, на якій кілька разів на рік змінювалися декорації, що були тлом для вражаючих скульптур і алегоричних фігур із марципану. Якісь великі натуралісти, рубенси цукерництва, втілювали на ній свої фантазії,
а надто перед Різдвом і Великоднем, коли за шибами поставали диво -