Казкотерапія в публічних бібліотеках

Вступ

            Всім відомо, що діти всього світу обожнюють казки і байки. Малюки дочитацького віку люблять їх слухати, а ті, хто вже навчився читати, найчастіше читають саме казки.  В цьому немає нічого дивного, оскільки казки відіграють надзвичайно важливу роль у житті дитини. Цій ролі присвячено чимало досліджень, я хочу тільки підкреслити, що казки підказують дитині, як віднайти сенс життя, не розповідаючи про окремі рішення, лише вказуючи «шлях розвитку», спільний для всіх.  Завдяки ним діти навчаються розуміти себе, пізнавати власні можливості, ліпше розуміти інших, і, як результат, це полегшує налагодження контактів, глибоких зв’язків з іншими людьми та оточуючим світом.[1] Казки і байки допомагають дітям виявити і осознати себе як особистість, демонструють приклади того, що життя буде успішним, якщо людина не тікає від труднощів, а долаючи їх, відкриває власне «я»[2]. Без сумніву, це вкрай важливо для маленьких читачів, які, розвиваючись, переживають різноманітні страхи, проблеми і труднощі в спілкуванні з ровесниками, родиною, оточуючим світом. Ці проблеми можна подолати, підібравши відповідні казки.

            Голосне читання казок – це форма, яку вже давно використовують публічні бібліотеки, але в останні десятиліття минулого століття голосні читання казок набули нового, бібліотерапевтичного, змісту.

            Казкотерпаія. Їй, власне кажучи, присвячено мій виступ.  На початку я хочу зробити спробу дефініції казкотерапії, визначення її джерел, головних популяризаторів, представити різновиди бібліотерапевтичної казки – різноманіття її видів, які визначались паралельно з розвитком казкотерапії, і на закінчення – накреслити, як використовувати казки в бібліотечній практиці, щоб маленькі відвідувачі бібліотек отримали максимум користі з тих заходів, що проводять для них бібліотекарі.

1. Казкотерапія – розуміння терміну, джерела, використання.

            Якщо узагальнювати, то казкотерапія,  - це один з різновидів бібліотерапії, головним інструментом в якому виступає казка, про що свідчить й сама назва. Терапевтичні властивості казок були відомі оддавна, але, не підлягає сумніву, що формування казкотерапії як окремого підвиду бібліотерапії, є великою заслугою відомого дитячого психолога і психоаналітика Бруно Беттельгейма[3], в зокрема, його книги The Uses of Enchantment. The Meaning and Importance of Fairy Tales (Nowy Jork 1976), відомої в Польщі під назвою «Чарівне і корисне: про значення і цінності казки» (Варшава, 1985). В цій книзі автор зробив аналіз класичних байок і казок, їх функцій, підкреслюючи їх терапевтичні властивості.  Визначив, зокрема, постійні казкові мотиви, які допомагають дитині подолати страх перед дорослішанням і самостійністю, чи відокремленням від батьків, а також поширюють базові знання про культурне середовище, в якому дитина зростає[4].

            На розвиток казкотерапії справила значний вплив також Доріс Бретт – австралійський клінічний психолог[5]. Вона створила цикл бібліотерапевтичних оповідань, в яких маленька героїня Анна опиняється в нелегких ситуаціях[6]. Оповідання цього циклу відрізняються від канонів казки, позбавлені елементів магічності, або містять лише невеликі її елементи, оскільки представлені в оповіданнях проблеми і ситуації, які мусить подолати наша героїня (перебування в лікарні, народження братів і сестер, розлучення батьків, смерть в родині та ін.), властиві реальному світу, в якому живе сучасна дитина. Але з огляду функції, які несуть в собі ці оповідання, їх слід розглядати в контексті казкотерапії. Тому що автор збагатила свої оповідання численними приписами і коментарями, низкою практичних вказівок, які пояснюють батькам, як використовувати готові терапевтичні тексти і чим треба керуватися при створенні власних. Доріс Бретт вважається творцем методики казкотерапії[7].

В Польщі популяризатором бібліотерапії і автором оригінальних терапевтичних казок від 90-х років минулого століття стала Марія Моліцька[8]. З того часу, коли у видавництві «Media Rodzina» з`явились її перші бібліотерапвтичні твори[9], в Польщі відбувся правдивий «вибух» зацікавлення казкотерапією. Незабаром  активність в бібліотерапевтичній галузі стала просто модною, про що свідчать численні праці з цієї тематики, що публікувались в педагогічних, психологічних, бібліотечних журналах і навіть в суспільно – політичних тижневиках і щоденних газетах. Після цього на книжковому ринку з`являються не тільки чергові праці пані Моліцької , але також окремі твори або цілі збірки творів інших авторів, як іноземних, так і польських. Це в значній мірі сприяло їх розповсюдженню і використанню в виховних закладах, передусім – в філіях і дитячих відділах публічних бібліотек, в шкільних бібліотеках, тим більше, що методика застосування казкотерапії стала темою численних семінарів, конференцій, навчань[10].

            Особлива роль в популяризації методики бібліотерапії і бібліотерапевтичних текстів та їх використанню в дитячому середовищі належить всесвітній мережі Інтернет. В цьому можна переконатися, якщо

набрати в найпопулярнішій пошуковій системі Google словосполучення терапевтичні казки. Результати пошуку обнадійливі: отримуємо 170.000 посилань польською мовою[11] (укр. - 2890 прим.пер.). Ще більше посилань ви знайдете на англомовний запит Fairytail In Therapy, що свідчить про величезну популярність казкотерапії в англомовних країнах, звідки ця популярність розповсюджуються на цілий світ.

2. Класичні і терапевтичні байки та казки, їх різновиди

            Впевнена, що потрібно сперше згадати, що таке байка та казка, для того, щоб на цьому тлі визначити казки терапевтичні та їх різновиди.

            Байка - це один з різновидів дидактичної літератури, коротке повідомлення у віршованому або прозовому вигляді, героями якого є тварини, люди, рідше рослини або предмети, і яке містить моральне повчання безпосередньо або в завуальованому вигляді. Мораль найчастіше міститься в кінцевій частині твору. Хоча іноді (рідше), може виступати як початкова формула твору[12].

            Найбільш розповсюдженими є байки про тварин, засновником цього жанру літератури ми вважаємо Езопа (VI в. до н.е.). Тварини в них виступають як маски певних типів людей, а відносини між ними є відповідниками відносин між людьми. Тварини тут несуть символічні ознаки, виступаючи як уособлення певних морально – психологічних рис (лев – сила або мужність, лис – хитрість, мураха – працьовитість, баран – глупота, заяць – боягузтво та ін.). Постійність і однозначність цих рис, роблять з байки оповідання алегоричного характеру, вказують на прихований зміст[13].

            Мотиви, відомі ще з творів Езопа, по-новому інтерпретував в часи Римської імперії Федр (І в.н.е.), а пізніше байки розповсюджувалися завдяки Лафонтену (ХVІІ в.). Це є короткі, віршовані оповідання, які містять нескладну фабулу, з легко прочитуваною мораллю. Далі Лессінг (ХVIІIст.), пропонує стислу модель байки епіграматичного характеру, позбавлену епічних елементів[14].

            Не слід забувати, що у народному грунті формується також байка магічна, так звана чарівна, яку ми називаємо казкою. Казка є одним з основних видів народного епосу. Це невеликих розмірів твір фантастичного змісту, насичений дивами, пов`язаний з магічними обрядами і віруваннями, часом – з переказами і легендами, де вчинки  героїв вільно відбуваються на межі реального і фантастичного світів.  Казка зміцнила народну віру в наявність потусторонніх сил, антропоморфічне сприйняття природи, встановила неписані моральні засади, ідеальні взаємозв`язки і справедливість.[15]

            Відомо, що класичне зібрання європейських казок опрацював Шарль Перро, а літературної обробки, свого роду облагородження, казки набули завдяки німецьким романтикам (м.ін. Гете, Гофман), яких світ казки приваблював своєю екзотичністю, фантастичністю, таємничістю і міцним укоріненням в народних віруваннях. Відома і широко розповсюджена збірка казок, виданих братами Грімм – «Дитячі і родинні казки» (Kinder und Hausmärchen, 1812-22). Без сумніву, надзвичайно сприяло популяризації жанру розповсюдження казок Ганса Крістіана Андерсена (1847)[16].

            Протягом століть байки і казки була адресовані у більшості своїй дорослим, але у відцензурованому і адаптованому вигляді були доступні і дітям, і  з незапам`ятних часів покликані їх забавляти і розважати. Але широке розповсюдження казок і байок, написаних і виданих безпосередньо для дітей, починається лише в ХІХ столітті, названому «століттям дитини». З того часу байки і казки – пов`язані між собою літературні форми, народжені усною літературною творчістю, стали основним каноном дитячої літератури. Протягом століть вони розвивались одночасно і взаємно впливали одна на одну. Як наслідок, їх часто розглядають як синоніми. І досить часто збірки, антології, містять як байки, так і казки, в чим неважко переконатися переглянувши сучасні видання, польські і закордонні.

            Тепер я хочу повернутися до терапевтичних казок. Це твори, адресовані дітям від 4 до 9 років, їх структура і  правила, яких дотримуються автори під час створення таких казок, дозволяяють використовувати ці казки для заспокоєння, вирішення емоціональних проблем дитини, і орієнтуватися на зростання особистості[17]. Можна виділити три види терапевтичних казок: релаксаційна, психологічно-повчальна, психотерапевтична. Спробую представити тут, опираючись до вже згаданих творів пані Марії Моліцької, їх коротку функціональну характеристику, з посиланнями на класичні приклади різних видів казки, яким пані Моліцька не присвятила уваги.

            Релаксаційна (розслаблююча, заспокоююча) казка – як видно із самої назви, має принести малим слухачам розслаблення і заспокоєння, для того, щоб потім можна було знову активно діяти. Це короткій твір, його читання займає від трьох до семи хвилин, він базується на внутрішній візуалізації, коли дитина створює уявні образи під впливом того, що чує. Завдяки уяві, слухачі можуть «побачити»  образи, «змальовані» словами, брати участь у подіях, які переживає герой. Як правило, цей герой – в байках і казках – тварина. Або з огляду на вік слухачів, звірятко, часто, ще від езопових часів, наділене людськими рисами. Іноді ролі героїв також антропоморфічні: рослинка, іграшка, явище зі світу природи (зірочка, вітерець, веселка), або – новітньої генерації – космічні сотворіння, навіть персонажі комп`ютерних ігор. Що характерно – маленький герой такого твору часто відпочиває в лісі, садку, на галявині, підводних чи небесних луках, і контакт з природою стимулює всі його відчуття, дає почуття легкості і свободи. Але цей відпочинок не є пасивним – після хвилин нерухомості настає період активності – герой п`є воду з джерела, купається, плаває, пірнає, літає, ширяє на літаку – килимі, колишеться на повітряних або морських хвилях і т.ін.  Це є своєрідною релаксацією, яка додає нової енергії для реалізації нових завдань. Це регулюється відповідними елементами аутотренінгу, вставленими в текст казки. В результаті замість традиційної моралі в кінці байки чи казки, в таких творах фінал зображує повні енергії нові форми радісної активності.

            Інші завдання має психологічно-повчальна казка, структура якої підпорядкована навчаючим функціям, в т.ч. дидактично-виховним, освітнім, розрахованим на стимулювання розвитку дитини. Це твір, обсягом більший за релаксаційну казку (як правило, це декілька сторінок тексту), адресований дітям, які переживають труднощі, що можуть спіткати кожну дитину у період зростання і розвитку. Тому фабули таких творів описують такі теми і ситуації, з якими дитина може зіткнутися кожен день в реальному житті (наприклад, перебування в лікарні, розлука з близькими, візит до стоматолога, перші дні в дитячому садочку або школі, перебування в таборі, конфлікти з однолітками чи батьками та ін.). Вони відносяться до пізнавальної сфери, спонукають до зміни в поведінці малого слухача-читача через запропоновані їм нові варіанти і способи вирішення дитячих страхів і проблем. Але ці твори не позбавлені при цьому елементів «магічності, дивовижності»,  оскільки їх героями можуть бути не тільки «справжні» діти, але й інші казкові герої – звірята, рослини, предмети, які часто долають стереотипи, приписані їм ще з часів Езопа, наприклад віслючок перестає бути впертим, заяць – боягузом і не втікає перед труднощами, а повертається до них обличчям, хитрий лис починає цінувати чесність і т.д. Завдяки цьому маленький слухач, або наймолодший, вже самостійний читач, ототожнює себе з героєм і, таким чином, розширює свій репертуар поведінки. Слід при цьому додати, що цей різновид терапевтичної казки має вплив на емоції, допомагає розібратися у власних почуттях, а через зв`язок з конкретною ситуацією, яка ці почуття викликає, полегшує їх розуміння, розширює словарний запас, заохочує до розмови про власні проблеми, під безпечним казковим «прикриттям», а також без зайвого моралізаторства мотивує дитину до пошуку нових рішень. 

            Третя зі згаданих видів терапевтичних казок – психотерапевтична. Це твір довший, ніж попередні, з розгорнутою і складною фабулою, фантастичне оповідання, яке стосується трудних ситуацій, що викликають страх, особливо тих, які виникають з незадоволених потреб, попереднього негативного досвіду або просто з уяви. Зміст може стосуватися розлучення батьків, смерті близької особи, тяжкої хвороби рідних або самого маленького героя, різноманітних патологій суспільства, перенесених у казковий світ та ін. Казки цього типу діють на психологічні механізми, надають можливість знизити рівень напруження дитини, ліквідувати джерела її страхів. Вони конкретизують потреби дитини, надають їй підтримку, зміцнюють почуття власної вартості, навчають позитивно мислити, а також підказують способи подолання трудних ситуацій.

  1. Використання терапевтичних казок в умовах бібліотеки

            В бібліотечній практиці найбільш доречні релаксаційні казки. Вони чудово підходять для відкриття, чи навпаки, фіналів, бібліотечних заходів, які проводяться для дітей. Це відзначають як самі бібліотекарі, так і дослідники – бібліотекознавці.

            В свою чергу, й психологічно-повчальна казка з найбільшим ефектом може бути використана для занять з дітьми дошкільного віку в дитячих філіях, шкільних бібліотеках, дитячих садках. Також їх з користю можна використовувати в родинному колі для підготовки малюка до школи, подолання страхів, або корекції поведінки.

            Якщо говорити про казки психотерапевтичні, то, в залежності від змісту, вони можуть бути корисні для занять з дітьми з асоціальних родин (де, наприклад, спостерігається фізична, психічна, сексуальна залежність або тиск), також для подолання страхів, пов`язаних з менш драматичними, але важливими для дітей ситуаціями, такими, як почуття непотрібності, коли з`являються молодші діти, або входження в нове коло спілкування, страх бути висміяним, неповага ровесників та ін. Але треба застерегти, що використання таких творів потребує попереднього фахового діагнозу (власне під цей діагноз обирається відповідна казка), тим більше, що, як правило, призначені вони для дітей з порушеннями і труднощами у розвитку. З цим пов`язана інша вимога до тих, хто проводить такі заняття: вони повинні мати відповідну психологічну і терапевтичну фахову підготовку. Тому психотерапевтичні казки доволі рідко використовують в бібліотеках, де домінують казки релаксаційні і психологічно – повчальні.

4.      Методика проведення казкотерапевтичних заходів в публічних бібліотеках

            В казковому світі правлять закони добра і воно завжди перемагає. Дітям, які встигнули вжитися в образ героїв, відчути себе учасниками казкових подій, щасливий фінал дає відчуття перемоги і успіху. Такі відчуття потрібні всім дітям, адже всі переживають страх, проблеми, особливо це важливо для дітей з асоціальних родин, а також для дітей з особливими потребами.

            В дитячій бібліотеці казкотерапію варто починати з перевірених часом голосних читань класичних казок і байок, поступово перетворивши ці читання на циклічні комплекси заходів «Зустріч з казкою». Треба зауважити, що такі заняття повинні носити інтеграційний характер, до них мають запрошуватися і залучатися всі читачі – діти, а не тільки окремі групи дітей з фізичними, психічними порушеннями або діти з неблагополучних сімей. До участі в таких заходах варто також запрошувати батьків, бабусь і дідусів, це дозволяє будувати і зміцнювати родинні зв`язки, які в сучасному світі значно послаблені або зовсім зруйновані.

            Якщо мова йде про родину, то в діяльності публічної бібліотеки повинно бути знайдено місце для так званої ліквідації сімейної неграмотності (анг. family literacy), яка з успіхом проводиться в країнах Євросоюзу. Така діяльність стосується як родин, де виховуються здорові діти, так і тих, що мають  дітей з проблемами розвитку.  Це є підготовка дорослих до ролі провідників по світу книжки та її сучасних формах, пристосованих до різних фаз розвитку дитини, це також важливий крок у вихованні толерантного ставлення до неповносправних дітей, з якими зустрічаються діти і батьки в бібліотеці під час занять. В  польському суспільстві здорові діти і їх батьки досить рідко бувають включені у спільну діяльність з родинами, де виховуються неповносправні діти, в т.ч в публічних бібліотеках. Це можна пояснити тим, що й досі існують бар`єри, - не тільки фізичні (архітектурні, урбаністичні, транспортні), але також, і це чи не головне, – бар`єри психологічні, пов`язані з суспільно – культурними. Це призводить до негативних тенденцій по відношенню до  неповносправних громадян, а часом упередженого ставлення інвалідів до здорових членів суспільства. Це створює взаємне неприйняття або дистанцію і, як наслідок – значно ускладнюється процес інтеграції. Виникає риторичне питання: хиба налагодження взаємозв`язків між здоровими дітьми і дітьми – інвалідами не є бібліотерапевтичною діяльністю?

            В інтегрованих заходах, які проводяться відділами або філіями для дітей, найбільш придатним інструментом виявляються терапевтичні казки. Вони можуть заспокоювати маленьких відвідувачів, допомагати вирішувати емоціональні проблеми, підтримувати їх особисте зростання. Як я вже зазначала – найпростіше для бібліотеки – організувати читання релаксаційних казок, базуючись на візуалізації прочитаного. Це має зняти з дітей емоційну напругу і, в залежності від потреби, заспокоїти або активізувати дітей.  Це широке поле діяльності для творчо обдарованих бібліотекарів, коли вони, дотримуючись засад, накреслених вже згадуваною пані Моліцькою, можуть самі писати такі казки для своїх читачів, або звертатись до готових зразків і пристосовувати їх до певних ситуацій.

            По-іншому необхідно використовувати психологічно-повчальні і психотерапевтичні казки. Перші звертаються до сфери пізнання світу, через казку пропонуючи дитині приклади поведінки. В свою чергу другі – звертаючись до психологічних механізмів, мають компенсувати потреби дитини, надавати їй підтримку, знижувати рівень страху, і підказувати способи поведінки в критичних ситуаціях. Це нелегко, тому бібліотекар, який планує проводити бібліотерапевтичні заняття, орієнтовані на вирішення вищезгаданих завдань, повинен мати відповідну психологопедагогічну підготовку, володіти методикою психодіагностики (в Польщі таку підготовку можна здобути на спеціалізації бібліотерапія або на курсах Польського бібліотерапевтичного товариства), а також пройти попередню практику під кураторством досвідченого фахівця.  Якщо здобути таку кваліфікацію немає можливості, для проведення таких занять можна запрошувати педагогів і психологів, які працюють в школах, оскільки досить часто вони добре підготовлені саме в цих напрямках.

            Казкотерапевтичні заняття мають проводитися за схемою, прийнятою в бібліотерапії: діагноз (виявлення проблем) учасників – визначення завдань і цілей занять (загальних і окремих), що відповідають поставленому діагнозу, рівень і можливості учасників – відбір казок і методів роботи з ними, планування перебігу занять згідно поставлених цілей, робота над сценарієм як всього циклу в цілому так і окремих занять.

Висновки

            Підсумовуючи все сказане, треба підкреслити добре відомі істини: казки демонструють малим читачам правила і приклади поведінки, дають їм базові знання про культурне середовище, в якому вони зростають, пробуджують у дітей уяву. Ототожнюючи себе з героями казок, діти переживають нові пригоди та емоції, а найголовніше – ці казки приносять їм чимало радості.

            Знаючи про це, бібліотекарі все більше переконуються в тому, що казкотерапія відкриває перед ними нове поле для діяльності. Але вони повинні пам`ятати про те, що ця форма терапевтичної роботи в бібліотеці може стосуватися тільки тих дітей, які переживають «стандартні» страхи, клопоти і проблеми, притаманні періоду дорослішання. У випадку більш глибоких порушень навіть підготовлений бібліотекар повинен консультуватися з батьками і відповідними фахівцями, до яких треба скерувати таку дитину, тому що непрофесійне втручання принесе більше шкоди, ніж користі.

            Але, глибоко переконана в тому, що кожен бібліотекар, який добре знає маленьких відвідувачів своєї бібліотеки, буде знати, в який момент треба звертатись до запропонованих в цій доповіді терапевтичних казок, а коли можна зупинитися на традиційних «Зустрічах з казкою», завдяки яким всі діти, незалежно від стану свого здоров`я , входять в чарівний світ літератури.



[1] Por. A. Chojnacka-Czachór, Aspekty rozwojowe w basniach dla dzieci – próba analizy wybranych utworów basniowych, „Kultura i Edukacja” 1997, nr 1-2. S. 182.

[2] Zob. B. Lekarczyk-Cisek, Basnie i ich animowane ekranizacje a rozwój moralny dziecka, „Warsztaty Polonistyczne” 1999, nr 4, s. 38.

[3] Bruno Bettelheim, urodzony w Wiedniu w 1903 roku,  psychoanalityk pochodzenia zydowskiego, wieziony przez hitlerowców w Dachau  i  Buchenwaldzie, w 1940 osiadl w USA. Przez nastepnych  40 lat pracowal  jako  profesor Uniwersytetu w Chicago, nalezac do grona najwybitniejszych psychologów dzieciecych. Zmarl w 1990 roku – zob. wikipedia.pl.org/wiki/Bruno_Bettelheim  (dostep w dniu 28. 03.2010).

[4] B. Bettelheim, Cudowne i pozyteczne. O znaczeniach i wartosci basni. T.1. Warszawa 1985.

[5] Doris Brett, urodzona w 1950 roku w Melbourne, wyksztalcona w Wielkiej Brytanii i Australii, znana jest nie tylko jako wybitna psycholozka kliniczna, ale równiez jako poetka i pisarka – zob. www.austlit.edu.au (dostep w dniu 23.03. 2010, wylacznie poprzez subskrypcje).

[6] D. Brett, Opowiadania dla Twojego dziecka. Cz. 1, Opowiadania dla Twojego (nieco starszego) dziecka. Cz.2, Gdansk1998; tejze, Bajki, które lecza. Cz.1-2, Gdansk 2005.

[7] Tak okresla Doris Brett Wita Szulc w artykule Bajki nie bajki i bajkoterapia, Zycie Szkoly 2006, nr 4, s. 5.

[8] Maria Molicka – dr psychologii i profesor Panstwowej Wyzszej Szkoly Zawodowej w Lesznie. Psychologie kliniczna ukonczyla w Uniwersytecie Adama Mickiewicza w Poznaniu (specjalizacja: psychologia kliniczna). Jest czlonkiem Europejskiego Towarzystwa Psychologii Zdrowia, dziala w Komitecie Ochrony Praw Dziecka – informacje zaczerpniete z notek zamieszczonych w ksiazkach jej autorstwa oraz jej wlasnych wypowiedzi, dostepnych  w World Wide Web – http://www.abcbaby.pl/?page=Structure&id=80  [dostep 20.03.2010]

[9] M. Molicka, Bajki  terapeutyczne, Poznan 1999.

[10] Przykladowo: zob. Biblioterapia. O biblioterapii. Biblioteki terapeutyczne. Konferencje. Zestawienia. Polecane strony [on-line], dostepny  w Word Wide Web: http://www.kn-gliwice.edu.pl/biblioteka/biblioterapia.htm  [dostep 24 marca 2008]

[11] W sieci bardzo szybko przybywa materialu, zatem dane z dnia 19 marca 2010 moga byc juz nieaktualne.  Trzeba równiez zachowac ostroznosc wobec materialów w sieci, gdyz wiele z nich nie przedstawia wiekszej wartosci. 

[12]  Za: Slownik terminów literackich, pod red. Sierotwinskiego, Wroclaw 1976, s. 42. ;  por. Nowa Encyklopedia PWN, red. D. Kalisiewicz, t.1, Warszawa 1996, s. 327. 

[13] Por. Slownik terminów literackich..., s. 42-43.

[14]  Ibidem.

15 Ibidem, s. 47; zob. tez: Nowa Encyklopedia PWN..., s. 375.

[16]  Por. Slownik terminów literackich..., s. 47.

[17]  M. Molicka, Bajkoterapia: o lekach dzieci i nowej metodzie terapii, Poznan 2002, s. [153].

 

Наші партнери