Вітаємо переможців!

Літературна студія «Джерельце» - справжнє джерело натхнення, де роблять свої перші кроки юні поети й прозаїки, які згодом стають відомими письменниками. Перемоги «джерельчан» на різноманітних літературних конкурсах – цьому підтвердження. Днями у Львові було підведено підсумки літературного конкурсу ім. Катрі Гриневичевої. Почесне друге місце серед 96 учасників за свої прозові твори посів улюбленець студійців, учень 9-го класу СЗШ № 37 Богдан Горон. А на конкурсі видавництва «Пегас» учениця 6 класу гімназії «Престиж» Вікторія Стасів виборола третє місце у номінації «Поезія».

Вітаємо наших переможців! Так тримати! Нових здобутків і перемог!

   

 


Закони  школи 

      Рум’яне Сонце з рудим чубом хмар потрохи, спросоння, виповзло з-за обрію, мружачись від блискотливих дахів Львова. Лізло воно повільно, пихтячи, бурмочучи і деколи голосно висловлюючись в бік Галактичного ЖЕКу, який не відремонтував сходи на Землю. Підтримуючи рукою штани, сонце таки пхалося і, присівши в східному кріслі-качалці, котнулося вперед, мудруючи щось із замком на штанях.

      Вулицями  на своєму гуркітливому «Харлеї» пронісся Вітер, поспішаючи у зону низького тиску, аж у вікнах засвистіло. Листя з усіх сил чіплялося за мотицик, але тільки кілька зірвалися і, не втримавшись, у розчаруванні полетіли на землю.

      На  Сихові падав дощ… А на Левандівці не падав. Опалювальний сезон, а батареї течуть! Сонце ображено закрило свій плямистий лик чубом з хмар, щоб не бачити того всього.

      Вітер глянув на зону низького тиску… А там  дощ ллє… Хоч і не мав би…  Але... Краще вже на зоні високого тиску

      І от блін!.. Ти прокидаєшся, а за вікном зона високого тиску з вітром.. Ну що за закони?.. Дощ на Сихові… Добре, що не в нас… А тут! Думка прорізає голову: «В школу йти!» І ця думка опускає тебе нижче зони низького тиску, і лізеш ти попри плінтус зуби чистити. Але намагатись треба! Це ж не на прогулянку, а в школу… Хоча молитися варто завжди… Якщо ти людина… Бо раптом школа за деревом, а ти не висповідався…

      І плентаєшся ти між смітниками й пияками, і блискаєш ти зверху очима на школу… А школа…

      А школа, як і всяка тюрма, обгороджена  сіткою, і на вході охоронець… Він  не дуже слідкує, хто заходить («Перетравили навіть комуністів!»), і навіть не дивиться дуже, хто виходить, бо школа, як всякий павук, що вже впустила отруту, то впустила. («Перетравимо навіть на відстані!»). Ні, охоронець не слідкує за плином людей в школі, він стоїть собі збочку, курить, дивиться на все невинно і пожирає всіх моральненько… Бо без моралі не обійдеться! А доїдають тебе фізично вже в кабінеті директора. І навіть, якщо здається, що їдять морально та здалеку, бо насправді моралі вже в шлунку охоронця, а що ж як дистрофіків в школі не буде? Бєспрєдєл!

      І ось ти заходиш до школи. Поки охоронець  сервірує стіл, ти проскакуєш повз нього  і напролом біжиш в клас. А на вході Вона (не та, що в тюрмі, хоч  з іншого боку, школа, як всяка тюрма, - ми всі в ній)… І віч у  віч! І блін! Не пофіг?! Кому як кому, а ти стоїш і чухаєшся… Потім перевальцем заходиш у клас. Сидиш і втикаєш… Або ржеш, як ненормальний. Обкусаний морально. А потім дзвінок на урок. Ласкаво запрошує в Джунглі цей Пекельний дзвіночок на автостраді з Пекла. Драбиною на Небо… Тільки б хтось знизу тримав, бо то ж не яблука збирати… І не в тему1 Як завжди…

      І поки тебе атакують численні числові  нерівності або складносурядні речення, ти сидиш як лопух і з виглядом всерозуміючого придурка шукаєш у голові не зайняті роком чи футболом комірки та натикаєшся альбо на друзів, альбо на Неї, альбо на жарти з різних джерел, які так важливо запам’ятовувати, блін! Не життя, а казка – і в тюрмі, будь ласка!

      Єдиний  просвіт у житті й сталевім порядку школи – це урок фізкультури. Банальненько! Зате правдиво! І поки охоронець доїдає десерт, ти летиш на поле і футбольній формі. Щасливий! Якщо можна так сказати… Але… Як би не так! У хмарах тріскає туба (бо сантехнік Плутон ще зранку напився з великої радості, що знайшов похмільне) і на грішні наші голови ллється небесна вода. Свята? Ага, фіга з два! Брудна! І морально пожираюча! Не життя, а казка! Га?

      І ось останній дзвінок. Додому?1 Ага, не дочекаєшся! Завтра до школи! І з  понуреною головою ти і троє твоїх  кращих дурнів (ой, опечатка – друзів) йдете на свіже повітря з потоком інших школярів… А там охоронець доїдає вечерю – наперед, щоб вдома жінку не об’їдати. І так зле, що, бляха, і говорити не хочеш, а бачиш… бачиш?... бачиш Її очі? Он там… Ага, світлі і добрі. Несподівано! Ідеалістично! Але файно! Якби ж то Вона тут по вихідних була!.. Ходив би як тигр на повідку.

      І підсвідомо, ненавмисне, але дуже логічно  ти визначаєш усі головні закони школи:

1. Перетравимо,  незважаючи на всякі форс-мажори  чи злих кредиторів.

2. Самому учнів  морально не з’їдати – директор теж за щось повинен жити.

3. Школа стоїть  вище всяких різних тюрем і  школярі амністії не підлягають.

4. Перетравленим  школу полишати майже суворо  заборонено.

5. Поки друзі  і Вона тут, ти школи ніколи  не проминеш, будеш ходити колами, але не відійдеш надовго.

Богдан  ГОРОН,

9-А клас, ССЗШ № 37 м. Львова.


Ледар.

Сонце світить у віконце

Котик миється на сонці

Лапки тягне і муркоче

Молочка попити хоче.

Тільки лінь йому бач стати

Й мусить далі муркотати

Може Наточка підійде

Дасть і скаже:«На хороший»

Котик :«Дякую» прокаже,

А Наталя йому:«Прошу».

* * *

Школяр.

Ходять в школу усі діти

І виконують завдання,

Бо всі мають зрозуміти -

Кожному потрібні знання.

Навпаки лиш в Миколи,

Він для ігор йде до школи.

Петрику під око дав,

Наче школа для забав.

А малесеньку Марічку,

Смикає він за косичку.

Стали всі боятись того забіяку

І на нього цілим класом пішли в атаку.

От набридло йому якось до школи ходити

Й захотілося удома трохи похворіти.

Лежить в ліжку наш Микола

І кашляє дуже.

- Щоб поділась кудись школа

Дуже хочу, друже.

Хтось раптом у двері вхідні подзвонив,

Хлопчик встав із ліжка і аж остовпів...

Хто прийшов до нього? - запитаю в вас.

Звісно, це ж учитель й рідний його клас.

Зараз наш Миколка зовсім іншим став -

Добрим, дуже щедрим й двійок ще не мав,

Він вже не махає більше кулаком,

А найбільше дружить він з тим самим Петром.

Усі на світі вчаться в школі,

Бо без науки немає знань.

І зрозуміли вже давно ми,

Що це професія -школяр.

Віка Стасів, 12 років, м. Львів.