Осінь На Узбіччі Великого Міста

На Землю потрохи спускалася Осінь. Загорілися жовтим дерева,поступово встилаючи листям ґрунт. Повітря простигало. На Сході Великого Міста скупчувалися булі хмари,повні дощу,на Заході червоне Сонце застигло над обрієм,запалюючи його немилосердно. Над Великим Містом літалм зграї чорних ворон,немислимі за своєю кількістю,але ніхто не помічав цього дивовижного видовища. Поселенці кам’яних джунглів звикли дивитися в асфальт,думаючи про такі важливі речі,як курс гривні щодо юаня,падіння акцій на біржі чи рівень масла в авто.

  Тим часом,їх життя проходили повз них з абсолютно пофігістичними обличчями,часом перекидаючись в дурня чи в брідж. І жаліючись одне одному на хазяїв:

-         Я тобі кажу, Вася! І отаке-о… Я думав,що він стане,як мінімум, асторономом, а він одружився в 20 років,взяв іпотеку,пішов працювати в контору,відростив живіт,купив Тойоту Кемрі, прихворів на подагру і радий,що ні від кого не відрізняється.

-         Та й не говори,Міську! Вони всі однакові…

  В таких випадках життя або обнімались і  йшли по вулицях співаючи,або тут же відключались,падаючи обличчям в тарілку з олів’є.

  Проте на узбіччі цих кам’яних джунглів розігралася своя драма.

  Гурт сірих шакалів з пустель панельних будинків житлових районів оточив одненького Ґрейпфрутового Тигра з гітарою за спиною і підсилювачем в правій лапі.

-         Чого вам треба? – запитався Тигр,обережно їх оглядаючи їх. – Якщо вам потрібен мій мобільний чи гроші - я вам їх віддам,але якщо ви прийшли за честю – хтось з нас помре.

-         Ми прийшли за честю, - сплюнув набік головний шакал.

-         Нє, ну не дебіли так говорити? Ти за скільки телефончик брав? – поцікавився маленький і недосвідчений Шакалик.

-         За 1200, а шо?

-         А,ну телефончик ми теж тоді заберем значить, - радісно відзначив Шакалик.

-         Та хоч зараз… - Тигр дістав з кишені мобільник. – Тільки карточку пам’яті собі лишу – в мене там музика.

-         Яка?

-         Не твого інтелектуального рівня – Рок!

-         Нічо, я постираю…

-         Я тобі постираю,бидло! Я тебе вб’ю!

  Тигр розсипався в різних завороти стих нецензурних виразах, йому непритаманних.

  І його вже не цікавило, що на їхній тигрячій вулиці завтра найстарша Тигриха(Тигриця якось язик не повертається сказати) буде осудливо та інтригуююче говорити,високо піднявши вказівний кіготь:

 - А ви знаєте,що той Ґрейпфрутовий виговорював вчора? Не знаю, звідки він почув такі слова! Ви від нього і дітей подальше тримайте, а то навчить їх пошлостям, потім ще будете мати таких нащадків, не схожих на всіх нормальних Тигрів. От,наприклад, де ви бачили Тигра з гривою?! Га? А він відростив і каже,що він Рокер. Та здалека видно,що то злодій та й усно!

  Звісно, Тигр би жорстко відповів на таку гнівну тираду Тигрихи, але його зараз цікавило дещо інше питання – якби-то зараз не померти. Звісно, питання актуальне, але зараз він би краще розказав третій закон Ньютона або пояснив будову колайдера, ніж думати як залишитись серед живих.

  Проте час подумати був,бо головний Шакал розсварився з маленьким Шакаликом щодо кодексу честі Шакалу. Він кричав стверджував,що шакал спершу вбиває,а потім грабує, але Шакалик кричав,що в нього остеохондроз, йому не можна битись і, що взагалі кодексу честі для Шакалів не існує, а головний Шакал його придумав щойно.

 Інші шакали нерозуміюче втупились в тих двох, а Тигр тоді,побачивши,що до нього нікому нема діла, образився, але пішов по-англійськи. Без жодного слова.

  Над саваною загорялися зірки. З неба впав Комета. Вдягнений у червону сорочку і потерті джинси, з довгим рудим волоссям, весь у блакитному полум’ї, він йшов по вулиці Переплутаних Душ з пістолетом на взводі. За поясом в нього стирчали барабанні палички, за спиною висіло мачете. Ходіння по вулиці Переплутаних . Душ – це досить небезпечно. На диво, того вечора вулиця збезлюдніла ,за що Комета дякував концерту якогось безмежно популярного репера,який так добре знав життя на таких вулицях, що це дуже романтично описав у своїй творчості. В його піснях репер описував життя справжніх чьоткіх пацанчіків, яким, поза всяким сумнівом був і сам. І Комета був за це йому вдячний. Все таки як добре, що на світі так багато ідіотів.

  Комета йшов до Ломбарду Свідомостей,розташованого поруч – виявилось,що молодший брат Вогняного Генія продав десь тут його свідомість,бо йому не вистачало грошей на подачі в церкві – а так то ворота в Рай для нього будуть зачинені.

  Тож, поки Вогняний Геній відлежувався в Госпіталі Емоцій, Комета пішов розрулювати ситуацію. Він зупинився перед дверима Ломбарду, підморгнув зіркам і зайшов з легкою посмішкою і вогнем у серці…

  Осінь брала гору.

  Люди почали вдягатися тепліше,машини почали переходити на зимову гуму, стартував опалювальний сезон.

  Тим часом,на узбіччі Великого Міста лягало спати Сонце…

Богдан ГОРОН, учень 11 класу СЗШ №37