Дитина зустрічається зі школою. Поради вчительки.

Дейнега Людмила Олексіївна

Головне — мудрість: високо ціни її, і вона піднесе тебе; вона прославить тебе.., покладе на голову твою прекрасний вінок. Мудрість дає життя тим, хто володіє нею.

Як бджілка, що набрала соку, відлітає, не пошкодивши квітки, її кольорів і духмяності, так і мудрець нехай робить.

Засівай чистоту серця насінням Божої мудрості й поливай його водою впевненості, зійдуть і зацвітуть у святому граді душі твої квіти пізнання .

Школа — це навчання

Для дитини прихід до школи — рубіж, який перейти не так уже й просто. Насам­перед це докорінна зміна в її існуванні: вперше з'являється обов'язкове заняття — навчання. Можливо, у малюка й були обов'язки, але їх виконання або невиконання залишалося сімейною справою. Те­пер уперше його оцінюють поза сім'єю і незалежно від неї. Водночас у дитини з'яв­ляється відчуття двоякості свого станови­ща. Виникає протиріччя: часто єдина у сім'ї, улюблена і обожнювана, яка звикла до поблажливого ставлення до неї дорос­лих, вона, переступивши шкільний поріг, стає однією із багатьох і вперше зіштов­хується з функціоналом, залежним тільки від швидкого, чіткого і правильного вико­нання обов'язків, ставлення з боку вчите­ля. А це означає: який би ти, Васильку (Марійко, Петрику...), не був гарний для мами, якщо ти проштрафився на уроці або неуважно зробив домашнє завдання, то заслуговуєш на осуд.

У перші роки навчання школяр значною мірою підпорядковується авторитету до­рослого. В очах першо­класника вчитель не може бути не правий, його думка незапе­речна (пам'ятаєте: «Марія Іванівна сказа­ла...»). Тому слова вчителя, його інтона­ція, навіть погляд, не говорячи вже про погану або гарну оцінку, підхоплюються і багаторазово посилюються. Відбувається найважливіше — закладається самооцін­ка дитини у світі школи.

Мабуть, для нас, дорослих, було б лег­коважним покладатися на неодмінну пра­воту наставників так само беззастережно, як це властиво дітям. Тому мені хотілося б порадити всім батькам школярів: татусі і мами, будь ласка, не посилюйте своїм осудом, а то і покаранням, біль від отриманої поганої оцінки, не поспішайте приєднуватися до хору несхвальних голосів, не залишайте малюка з цією бідою наодинці, не провокуйте дитячої брехні. Адже навчена гірким досвідом, намагаючись уникнути домашнього покарання або нотації за шкільну невдачу, ваша дитина швидко зрозуміє, що обдурити батьків досить просто — втрачати тут особливо нічого, а виграти можна. Так з'являється тріщина в сімейних стосунках, і без перебільшення, найстрашніше, що тільки може виникнути в маленькій людині, — виправдана брехня.

Спочатку це брехня для порятунку, а потім логічно і неминуче з'являється брехня для вигоди. Так підводиться «міна» під совість. Адже совість — не що інше, як система оцінок і самооцінок, сприйнята від близьких, яка увійшла в нас. Голосом совісті усередині кожного з нас говорить досвід батьків, родичів, друзів — усіх, кого ми шануємо й любимо. Говорить... але тільки до того моменту, поки не виходить на сцену брехня. З нею з'являється нова шкала оцінювання; не те погано, що пога­но, а те, на чому попався! А якщо не попа­дешся, то усе можна...

Навчання — це розумова праця

Друга складність, із якою зустрічається майже кожний першокласник, — відсутність навичок щодо розумової праці і необхідність цією розумовою працею займатися. Для дитини і для її батьків мета навчальної діяль­ності полягає в тому, щоб розв'язати зада­чу, виконати вправу, вивчити напам'ять вірш, отримати оцінку. А справа зовсім в іншому: треба навчити дитину прийомів розв'язу­вання задач, виконання вправ, навчити ро­зуміти прочитане. Але це батьки найчасті­ше випускають з поля зору. До того ж через неправильно організовану навчальну діяльність зменшується інтерес і до найбільш поширених у школі форм — до уроку, до роботи з підручником.

Тому так важливо, щоб ваша дитина потрапила до рук професійно грамотного, розумного і людяного педагога, який ро­зуміє, що головне в навчанні — це допо­могти першокласнику опанувати прийоми розумової праці, навчити його вчитися, не дати втратити інтерес до знань. Щаслива дитина, чиї батьки теж розуміють це і здатні їй допомогти. Адже вирішується не просто престижне питання шкільної успі­шності — розв'язується проблема розвит­ку особистості.Навіть у випадках, коли в дитини в по­чатковій школі виникають труднощі, коли інтерес до уроків і занять знижується, го­товність її до пізнання нового залишається величезною. Тільки б це нове було цікавим.

Успіхи дітей у школі — це копітка праця батьків

Здійснюйте із дітьми екскурсії, водіть їх на виставки й у театри, ходіть з ними в походи, запишіться до дитячої бібліотеки. Так, спочатку буде нелегко. Дитина ледве витримує півгодинне читання вголос або двадцятихвилинне перебування в музеї, а в театрі іноді її більше цікавить антракт із буфетом, ніж спектакль. Але наберіться терпіння. Через кілька місяців усе зміниться, ви не упізнаєте свого малюка, якщо, звичайно, самі докладете неабияких зусиль. Якщо все побачене і почуте перетворюватиме в знання, якщо старанно відбиратимете всі цікаві спогади і бережливо колекціонуватимете разом із дитиною те, що можна використовувати в іграх, захопленнях, на уроках. Якщо вечорами або під час прогулянок звичними стануть для вас довгі спокійні бе­сіди на різні теми, обговорення прочитаного в журналах і книжках.

І коли це стане звичною справою, ви з радістю виявите, як поступово розширюється коло інтересів вашої дитини, як багато тем для розмов у вас з'явилося; як захоплююче разом, як покращилися оцінки вашого першокласника. Тепер зрозуміло, що успіхи дітей — це копітка щоденна праця батьків.

Поведінка в школі — це стиль спілкування в сім'ї

Кожному з нас відомо, що дитині часто буває необхідна допомога дорослої людини, її захист, порада і навіть просто участь, ніжний дотик, привітний погляд, посмішка, щоб вона не почувалася самотньою перед прикрощами, тривогами, турботами і щи­росердними переживаннями дитинства. Пригадайте, адже ми і самі в цей період життя нерідко відчували себе забутими, скривдженими, нелюбимими, усіма покинутими, нещасними.

Чи близькі ви своїй дитині? Чи відомі вам її негаразди? Який він, ваш малюк?

Веселий чи сумний, упевнений у собі чи постійно сумнівається, стриманий чи різкий, дружелюбний чи задирикуватий, чи вміє дружити з ровесниками, трудити­ся і гратися в колективі? Від усього цього залежить результат будь-якої діяльності, у тому числі і навчальної.

Батькам дуже важливо постійно відчувати дитину, розуміти поштовхи, мотиви її вчинків, потреби; слід будувати свої взаємини з нею м'яко, чуйно, делікатно, добросердечно, незлобливо, невимогливо.

Адже звичайно діти спокійно сприйма­ють зауваження дорослих, які зроблені доброзичливо, по-товариському, і, навпаки, — різко, грубо, напружено відповідають на роздратований, самовпевнений тон. Діти дуже люблять розмовляти, їм необхідне безпосереднє тісне спілкування, їм важли­во ставити запитання й одержувати док­ладні відповіді на них. Вони не задоволь­няються односкладовими репліками.

Цікаве таке спостереження: коли, хоча б на кілька годин, діти опиняються в обстановці дружніх розмов, задушевних бесід, близького спілкування і порозумін­ня, то вони поводяться стосовно сторонніх і, головне, один з одним поступливіше і привітніше. Більше того: якщо діти семи-десятирічного віку поперемінно спілкують­ся із дорослими різко протилежної ети­ки поведінки, то поводяться щоразу відповідно до того стилю, під впливом якого знаходяться. Роздратований або байду­жий, чуйний або ворожий, повчальний або диктаторський тон дорослого майже ав­томатично викликає такі самі інтонації в дітей! А інтонації впливають як на поведі­нку малюків, так і на їхні взаємини. Пам'я­тайте про це, дорогі батьки!

Будьте терплячі зі своєю дитиною. Якщо в неї щось не виходить, відзначайте її успі­хи, а не промахи, хваліть її і виявляйте надію, що завтра все вийде краще, ніж сьогодні.

Ніколи не говоріть малюкові, що він поганий, вказуйте на те, що він погано вчи­нив. Не лайте і не карайте дитину, коли вона засмучена, вдарилася, перед сном або після сну. Поцілуйте її на ніч, обійміть. Скажіть що-небудь ніжне.

Малюкові не повинно бути нудно. Грайтеся з ним, якнайбільше грайтеся. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку... Діти граються не тільки тоді, коли бігають, змагаються у швидкості і жвавості. Гра може полягати й у великій розмаїтості творчих здібностей, уяви. Придумуйте якісь ролі, обмінюйтеся ними.

У семиліток є одна особливість, яка досить швидко зникає: велика залежність від думки дорослого, ніби забезпечення заздалегідь готовності погодитися в усьому зі старшим, і в той же час велика відкритість, прагнення поділитися з ним кожною своєю думкою, кожним порухом душі. Тому, хто упустить цей етап розвитку, не посіє зерна дружби, потім буде дуже важко.У пору дорослішання своєї дитини мама, вражена грубістю і неуважністю доньки, навряд чи пригадає, як, утомлена після роботи, вона ухилялася від спроб першокласниці розповісти їй про свої тур­боти або різко обривала її при спробах сперечатися. А тато теж навряд чи пов'яже завзяте небажання сина поговорити з тим часом, коли, заглиблений у газету або те­лепередачу, він не міг відірватися від них, щоб вислухати майже незрозумілу, дуже емоційну розповідь сина про якийсь фільм.

Напевно, не подумають батьки і про те, що так і не змогли викроїти тоді півдня, щоб піти з дітьми в зоопарк, поїхати за місто або просто погуляти, покликавши із собою однокласників сина або доньки і прихопивши м'ячі, скакалки, ракетки, а потім удома за чаєм обговорити спільні враження. Адже саме ці сумісні заняття, спільні інтереси і сімейні захоплення, а не десятки куплених суконь і іграшок, кіло­грами апельсинів і цукерок згуртують сім'ю, закладуть дружбу.Пам'ятайте, основа гарної поведінки дитини в школі, основа її успіхів у навчанні — це атмосфера любові, порозуміння і поваги один до одного в домашньому колі, це стиль спілкування в сім'ї.

Визначаємо готовність сім'ї до школи

Отже, ні в кого не викликає сумніву, що найважливішими і найбільш значимими людьми в молодшому віці для дітей є бать­ки. Дитина ще не має свого ставлення до школи, вона не може співвіднести зусил­ля, які витрачає, із результатом цих зу­силь. Вона чує нові слова, які лякають її своєю незрозумілістю: обов'язок, поси­дючість, дисципліна. Ці поняття їй невідомі. Тому багато чого залежить від психологіч­ної позиції, яку займають батьки. Ось чому перш ніж говорити про готовність дити­ни до навчання в школі, я хочу запропону­вати вам методику, яка до­зволяє визначити, чи готова сім'я до появи в ній учня.

Чи хоче дитина йти до школи?

Насамперед дізнайтеся, чи хоче ваша дитина йти до школи. Зверніться до неї зі словами: «Якби хтось став за тебе говори­ти, чи ти погодилася б з цими словами?»

1. Коли я піду до школи, у мене з'я­виться багато нових друзів.

2. Мені цікаво, які в нас будуть уроки.

3. Думаю, що буду запрошувати на свій день народження увесь клас.

4. Мені хотілося б, щоб урок тривав довше, ніж перерва.

5. Цікаво, що в школі пропонують на сніданок?

6. Коли я піду до школи, то буду гарно вчитися.

7. Найкраще в шкільному житті — це канікули.

8. Мені здається, у школі більше ціка­вого, ніж у дитячому садку.

9. Мені хочеться в школу, тому що діти з мого будинку вже навчаються.

10. Якби мені дозволили, я б пішла учи­тися торік.

Усього позитивних відповідей ...

Обведіть номери висловлювань, із яки­ми ваш малюк погодиться, а потім порахуйте кількість позитивних відповідей.

Сума 1—3 бали — ваша дитина вважає, що непогано живе і без школи. У цьому випадку вам слід замислитися надпричинами такої думки.

Сума 4—8 балів — так, у школу хочеть­ся, але в основному вона мріє поки що про нові ігри і друзів.

Сума 9—10 балів — вам не варто три­вожитися. Добре, якщо ваша дитина збереже таке ставлення до школи на най­ближчі десять-одинадцять років.

Що він знає про школу?

Тепер визначте, що знає про школу ваш малюк. Адже вже першого вересня в ньо­го виникне багато запитань і складних ситуацій. Для вас ці дитячі тривоги здаватимуться дрібницями, а для нього – най­важчими завданнями. Будьте завбачливі і допоможіть дитині заздалегідь.

Отже, вихід із майбутніх скрутних по­ложень.

Запитайте малюка:

1. Як звертаються до вчительки?

2. Як привернути до себе увагу, якщо потрібно про щось запитати?

3. Що сказати, якщо потрібно ви­йти в туалет?

4. Що таке урок?

5. Як дізнаються, що пора починати урок?

6. Що таке перерва?

7. Для чого вона потрібна?

8. Як називається стіл, за яким діти пишуть?

9. На чому пише вчитель, коли пояс­нює завдання?

10. Що таке оцінка?

11. Які оцінки гарні, а які погані?

12. Що таке шкільний щоденник?

13. У класі вчаться діти одного віку чи різного?

14. Що таке канікули?

Важливо, щоб дитина відповіла прин­ципово правильно, можна і без уточнень.

Порівняйте її відповіді з правильними:

1. На ім'я і по батькові, на Ви.

2. Мовчки підняти руку, так, щоб її було видно.

3. Підняти руку і сказати: «Вибачте, можна вийти?»

4. Це той час, протягом якого діти вчаться чогось нового: слухають пояснен­ня вчителя і відповіді учнів, роблять впра­ви і не виходять із класу.

5. Дзвенить дзвоник, коридори порож­ніють, діти біжать у класи.

6. Перерва — це проміжок часу між уроками.

7. Перерва потрібна для того, щоб діти могли вийти з класу, відпочити, пограти, поснідати.

8. Парта.

9. Вчитель пише на дошці.

10. Оцінка — це цифра, якою оці­нюють успіхи: правильно або непра­вильно, добре або погано учень вико­нав завдання.

11. Щоденник — це такий зошит, куди вписується розклад уроків, діти записують домашнє завдання, а учи­тель виставляє оцінки.

12. В одному класі вчаться звичай­но діти одного віку, одного року народ­ження.

13. Канікули — це перерва в на­вчанні на кілька днів, а також на все літо; після літніх канікул діти йдуть у наступний клас.

Якщо дитина відповіла правильно:

— на 13—14 запитань — у шкільних правилах для неї не буде несподіванок;

— на 7—10 запитань—непогано, але можна поговорити або почитати про школу;

— на 4—6 запитань — необхідно до­кладніше поговорити про шкільні пра­вила і повернутися до гри;

— на 1—3 запитання — а чи ходили ви самі в школу?

Пограйте в цю саму гру, придумав­ши нові запитання, і попросіть бути вчителем кого-небудь із знайомих.

Чи готовий я бути батьком першокласника?

А тепер тест для вас, дорогі батьки.

Опрацьовуючи його результати, скористайтеся таблицею. Для цього закресліть номери тих запитань, на які ви відповіли позитивно, а потім порахуй­те кількість закреслених номерів у кожно­му стовпчику окремо. Отриману суму за­пишіть у нижню порожню клітинку кожно­го стовпчика. У графі «Усього» поставте загальну кількість закреслених цифр.

Отже, вибирайте близький варіант відповіді:

1. Мені здається, що моя дитина вчитиметься гірше за інших.

2. Я побоююся, що моя дитина часто кривдитиме інших дітей.

3. На мій погляд, чотири уроки — непо­сильне навантаження для маленької ди­тини.

4. Важко бути впевненим у тому, що вчи­телі молодших класів добре розу­міють дітей.

5. Дитина може добре вчитися тільки в тому випадку, якщо вчителька — її влас­на мама.

6. Важко уявити, що першокласник може швидко навчитися писати, рахува­ти і читати.

7. Мені здається, що діти в цьому віці ще не здатні дружити.

8. Боюся навіть думати про те, що ди­тина буде обходитися без денного сну.

9. Моя дитина губиться, коли до неї звертається незнайома доросла людина.

10. Моя дитина не ходить до дитячого садка і ніколи не розлучається з матір'ю.

11. Початкова школа, по-моєму, мало спроможна чого-небудь навчити дитину.

12. Я побоююся, що однокласники дражнитимуть мою дитину.

13. Мій малюк, по-моєму, значно слаб­кіший за своїх ровесників.

14. Боюся, що вчителька не має мож­ливості оцінити успіхи кожної дитини.

15. Моя дитина часто говорить: «Мамо, ми підемо в школу разом?»

Що означають отримані цифри?

Якщо сума позитивних відповідей 4 або менше балів: у вас є всі підстави з опти­мізмом зустріти перше вересня — ви самі готові визнати нову соціальну роль вашої дитини.

Якщо сума позитивних відповідей 5— 10 балів: вам бажано краще підготувати­ся до можливих труднощів.

Якщо сума позитивних відповідей 10 і більше балів: подумайте над своїми відпо­відями ще раз, можливо, вам варто пора­дитися з психологом.

Що ж означають суми в стовпчиках таблиці?

Насамперед звертайте увагу на ті зна­чення, де сума 2—3 бали.

1-й стовпчик — очевидно, необхідно зайнятися іграми і завданнями, що розвивають увагу, пам'ять, мислення, дрібну моторику рук.

2-й стовпчик —зверніть увагу на те, чи вміє ваша дитина взаємодіяти з ровесниками.

3-й стовпчик — можна припустити деякі складності, пов'язані зі здоров'ям вашої дитини, але є ще час зайнятися загартувальними і зміцнювальними вправами.

4-й стовпчик — не виключена мож­ливість того, що в дитини виникнуть труднощі в порозумінні з учителем.

5-й стовпчик — ваша дитина недостат­ньо самостійна, мабуть, вона занадто при­в'язана до матері.

Подумайте, можливо, варто відкласти школу на рік?

Може, корисно буде пограти в школу влітку? Міркуйте, аналізуйте, радьтеся.

Успіхів вам!

Поради батькам

1. Ніколи не жалійте дитину через те, що вона не така, як усі.

2. Даруйте дитині свою любов та увагу, однак не забу­вайте про інших членів родини, котрі її теж потребують.

3. Не дивлячись ні на що, зберігайте позитивне уявлен­ня про свою дитину.

4. Організуйте свій побут так, щоб ніхто в сім'ї не відчував себе «жертвою», відмовляючись від свого осо­бистого життя.

5. Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.

6. Надавайте дитині са­мостійності в діях і прийнятті рішень.

7. Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна пишатись вами.

8. Не бійтесь у чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.

9. Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас.

10. Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.

11. Частіше звергайтесь за порадами до педагогів та психологів.

12. Більше читайте, і не лише педа­гогічну літературу, але й художню.

13. Звертайтесь до родин, в яких є діти. Передавайте свій досвід і переймайте чужий.

14. Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до майбутнього життя. Говоріть з нею про нього.

Пам'ятка батькам першокласників

«Від п'ятирічної дитини до мене тільки крок, від новонародженого до п'ятирічного — страшна відстань».
Л.Толстой.

1. Любіть дитину. Не забувайте про тілесний контакт з дитиною. Знаходьте радість у спілкуванні з дітьми. Дайте дитині місце в сім'ї.

2. Хай не буде жодного дня без прочитаної книжки.

3. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мову. Цікав­тесь справами і проблемами дитини.

4. Дозвольте дитині малювати, розфарбовувати, виріза­ти, наклеювати, ліпити.

5. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії по місту.

6. Надайте перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не розкішному одягу.

7. Обмежте перегляд телепередач до 30 хвилин.

8. Зверніть увагу на те, що діти мають інформацію на тему сексу. Не дайте темі бути домінуючою.

9. Привчайте дітей до самообслуговування і формуйте трудові навички і любов до праці.10. Не робіть з дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом сім'ї з своїми правами і обов'язками.

Становлення дитячої особистості

1. Коли дитину оточує критика, вона звикає засуджувати.

2. Коли дитину оточує ворожість, вона звикає воювати.

3. Коли дитину оточують насмішки, вона стає сором'язливою.

4. Коли дитина живе з почуттям сорому, вона набуває комплексу вини.

5. Коли дитина живе в атмосфері толерантності, вона вчиться бути терпимою.

6. Коли дитина живе в атмосфері підтримки, вона вчиться бути впевненою в собі.

7. Коли дитину хвалять, вона вчиться цінувати інших.

8. Коли дитина живе в атмосфері чесності, вона вчиться справедливості.

9. Коли дитина живе в атмосфері безпеки, вона вчиться довіряти іншим.

10. Коли дитина живе в атмосфері схвалення, вона вчиться любити себе.

11. Коли дитина живе в атмосфері прийняття, доброзичливості, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

http://www.glavnyk.com.ua/PG_UKR_15_01_2004.htm

Наші партнери