Вічна таїна любові... методико-бібліографічний матеріал до 450-річчя від дня народження Вільяма Шекс­піра

           Великим святом в Англії вважається 23 квітня – день народження Вільяма Шекспіра (1564). На жаль, доля розпорядилася так, що у цей самий день, всього через 52 роки життя (1616), великий англійський поет помер. Обидві ці події відбулися в  Стретфорді-на-Ейвоні. І тепер щороку представники цілого світу приїжджа­ють сюди, щоб взяти участь у пам'ятних заходах.

            А ми на подяку знаменитому поету читаємо і перечитуємо його чудесні здобутки: «Отелло», «Гамлет», «Макбет», «Ромео і      Джульєтта», «Король Лір», «Дванадцята ніч» та  незабут­ні сонети.

            Пропонуємо Вам методико-бібліографічний матеріал «Вічна таїна любові…» з нагоди 450-річного ювілею від дня народження поета.

            Видання містить розповідь про життєвий та творчий шлях ювіляра, сценарії розробок масових заходів.

            Також подано списки бібліографічних та вебліографічних джерел. Для бібліотечних працівників, вчителів, учнів.

Підготували:

 О. З. Казановська, Ю. В. Соколова, Л. С. Сташко

           Вільям Шекспір – найвидат­ніший поет і драматург англій­ського Відродження, який зробив значний внесок у розвиток духовної куль­тури світу. На жаль, біо­графічних відомостей про життя митця, його характер, театральну діяльність збереглось дуже мало.  Життя Шекспіра – загадка для наших поколінь.

            Традиційно вважають, що      Вільям Шекспір народився 23 квіт­ня, в заможній за тим часом родині Джона Шекспіра. Батько Вільяма обирався на різні суспільні посади, один раз був вибраний мером міста. Його мати, вроджена Арден, належала до одної із найдавніших англійських родин. Вільям відвідував граматичну школу, в котрій викладали латинську й грецьку мови, літературу й історію. Проживаючи в про­вінційному місті, він тісно спіл­кувався з народом, від якого засвоїв англійський фольклор і багатство народної мови. Після батькового банкрутства п'ятнадцятирічний Вільям змушений був самостійно заробляти собі на життя. Його ранній шлюб з Енн Хетевей, яка була старша за нього на 8 років, був вимушеним.

            У травні наступного року у Шекспіра народилася перша дитина, донька Сусанна. На початку 1585 р. Енн народила двійнят: доньку Джудіт і сина Гамнета. Синові судилося коротке життя – він помер через одинадцять років. Натомість обидві доньки пережили бать­ка, вийшли заміж, мали дітей, однак, незважаючи на це, рід    Шекспірів урвався ще у XVII ст.

            Брак вірогідних фактів про життя Шекспіра породив безліч біографічних припущень. Зокрема, існувала легенда, що невдовзі після народження двійнят Шекспір був змушений покинути і сім'ю, і рідне місто, рятуючись від переслідування сусіда-лендлорда, в угіддях якого він займався браконьєрством. Давня, але доволі сумнівна історія. Найімовірніше, що Шекспір вирушив у Лондон услід за однією з численних акторських труп, що гастролювали у Стретфорді. Спокуса театром виявилася надто сильною, і Шекспір подався в актори.

            У 1587 році виїхав у Лондон і став грати на сцені, хоча великого успіху як актор не мав. З 1593 року працював у театрі Бербеджа як актор, режисер і драматург. При Якові I трупа Шек­спіра отримала статус королівської. В 1599 році брав участь у побудові лондонського театру «Глобус», став його пайовиком – і наступні 10 років був у списках його трупи.  Впродовж багатьох років Шекспір займався  лихварством, а в 1605 році став відкупником церковної десятини.

            За кілька років до смерті Шекспір збайдужів до театру (1612). Він нічого не писав, і приблизно саме у цей час повернув­ся на постійне мешкання до свого рідного міста Стретфорда, де жили його дружина та доньки.

            Ще одна загадка – що спонукало його, перебуваючи в апогеї слави і життєвого успіху, покинути столицю і податися на спочинок? Можливо, хвороба. В усякому разі, за свідченням сучасних графологів, підписи на всіх трьох аркушах шекспірівського заповіту зроблені рукою хворої людини. До речі, цей заповіт – один із небагатьох документів, який, без сумніву, зберігає почерк Шекспіра.

            23 квітня 1616 року Шекспір помер. Через три дні його тіло було поховане під вівтарем стретфордської церкви.

           Сьогодні Шекспір відомий цілому світові. Він написав  більше 150 сонетів, 37 п’єс, декілька поем. Вони перекладені майже на всі мови світу.

            Перші переклади Шекспіра українською мовою належать Пантелеймонові Кулішу та Михайлові Старицькому. Від Куліша до Григорія Кочура з'явилося 8 перекладів «Гамлета». Інші драматичні твори Шекспіра перекладали Іван Франко, Юрій Федькович, Павло Грабовський, Яків Гординський, Максим Рильський, Іван Кочерга, Юрій Клен та інші. До найвизначніших належать переклади Тодося Осьмачки («Макбет», «Король Генріх IV»), Майка Йогансена і Володимира Щерба­ненка («Отелло»), Ірини Стешенко («Отелло»), Григорія Кочура («Гамлет»), Миколи Лукаша («Двоє сеньйорів з Верони»), Миколи Бажана («Буря»). На еміграції Шекспіра перекладали Максим Славінський, Ігор Костецький, Святослав Гордин­ський, Остап Тарнавський, Яр Славутич, Олег Зуєвський тощо.

            Першим твором Шекспіра, поставленим на українській сцені, була п’єса «Макбет» у виконанні трупи «Кийдрамте» (1920, режисер Лесь Курбас). Найчастіше українські театри ставлять такі комедії Шекспіра – «Приборкання норовливої», «Віндзорські витівниці», «Багато галасу даремно» та ін. «Отелло» вперше поставив львівський театр «Руська бесіда» (1923, режисер і виконавець гол. ролі Олексій Загаров), а слідом театр імені Марії Заньковець­кої в Катеринославі (1926, режисер Панас Саксаганський, у гол. ролі Борис Романицький). Українська прем'єра «Гамлета» відбулася у Львові (1943, режисер Йосип Гірняк, у головній ролі Володимир Блавацький), потім у Харкові (1956, у гол. ролі Я. Геляс). Роль короля Ліра в однойменній виставі теат­ру імені Івана Франка (1959) виконав Мар'ян Крушельницький.

            Повне зібрання творів Вільяма Шекспіра на українській мові було видане у 1986 році у 6 томах .

            Сонети Шекспіра можна не тільки читати, а навіть і співати.

            Сонет – це канонічна віршована форма, що складається з двох катренів і двох терцетів. Вважають, що сонет виник в Італії в 13-14 ст. у творчості Данте, розвивався Петраркою. Першим англійським поетом, який використав форму сонета, був Томас Уайт (1503-1542). В перше десятиріччя 16 ст. написав свої сонети і Шекспір. Назва «сонет» в шекспірівську епоху віль­но використовувалась для наз­ви будь-якого короткого вірша. У 17-18 ст. форма сонета зов­сім зникла з поезії. Інтерес до неї відродився на початку 19 ст. в епоху романтизму.

            Під час підготовки заходів, присвячених життю і творчості Вільяма Шекспіра, пропонуємо скористатися наступними доробками.

Вікторина

(для учнів 8-9 класів)

            Питання для вікторини:

1. В яку епоху жив і творив Вільям Шекспір? (Відродження)

2. Головний принцип доби Відродження (Гуманізм)

3. В якій країні навчався Гамлет? (Німеччина)

4. В яку країну було відправлено Гамлета? (Англія)

5. Як звали брата батька Гамлета? (Клавдій)

6. Замок Данії – резиденція датських королів (Ельсінор)

7. Назва університету, в якому навчався Гамлет (Віттенберзький)

8. Королева Данії, мати Гамлета (Гертруда)

9. Брат Офелії, ворог Гамлета ( Лаерт)

10. Один із другорядних персонажів твору ( Озрік)

Гра-вікторина «Щасливий випадок»

 (серед учнів 7-8 класів)

            Гра проводиться у позакласний час.

            У грі беруть участь 2 команди з учнів 7-8 класів «Пошуковці» та «Ерудити». У кожній команді – по п’ять учасників.

            Питання для вікторини:

1. Хто загинув у трагедії Шекспіра «Ромео і Джульєтта»? (гол. герої, Меркуціо, мати Ромео, Паріс, Тібальт)

2. Які комічні образи є у трагедії «Ромео і Джульєтта»?  (Меркуціо, слуги, музиканти, Малека)

3. Скільки сонетів написав Шекспір? (154)

4. Назвіть трагедії Шекспіра («Отелло», «Гамлет», «Макбет», «Король Лір»)

5. Скільки п’єс написав Шекспір? (37)

6. Гамлет відмовляється від кохання Офелії. Чому? (Її почуття не можуть бути йому опорою в життєвих негараздах)

7. У монолозі «Бути чи не бути?...» Гамлет вирішує головне питання життя. Яке саме?  (Скоритися долі чи продов­жити бо­ротьбу)

8. У чому розчарувався Гамлет? (У справедливості помсти)

«Розумники і розумниці»

(літературна гра за творчістю В. Шекспіра

для учнів 8-10 класів)

            Мета: перевірити знання читачів (на допомогу вчителю по темі «Життя і творчість В. Шекспіра»). Можна використати при оформленні залу портрет Шекспіра та організувати вис­тавку творів автора.

            Умови гри: Червона доріжка – найкоротша, тут маєте від­повісти на два запитання, але на ній не можна помилитись. Хто вибере зелену доріжку, відповідатиме на три запитання і матиме право на одну помилку. Жовта доріжка найдовша, але на ній можна двічі помилятися. За правильну відповідь на запитання учасникові  вручаються фішки. Гравець, який помилився, має право зіграти бліц, відповівши на 2 запитання ва-банк, але в цьому випадку він виходить з гри до кінця етапу до підведення підсумків.  Оцінює відповіді журі із трьох суддів. У наступний тур виходять ті, хто має найбільшу кількість фішок. У фіналі беруть участь 9 гравців. За підсумками фіналу підраховується загальна кількість фішок.

            Бібліотекар: Пропоную всім нам здійснити уявну  мандрів­ку в епоху Шекспіра – кінець XVI – початок XVII ст., щоб ознайомитися із життям видатного англійського поета і драматурга.

            (Повідомлення заздалегідь підготовленої біографії Вільяма Шекспіра)

            Шекспір починав свій творчий шлях як поет, створив 154 прекрасних сонети про кохання.

            Право першому розпочати гру належить тому, хто найкраще прочитає напам'ять сонет Шекспіра.

            (Читачі читають сонети, журі визначає почерговість) 

            Червона доріжка 

1. «Твоє  – мій ворог лютий». Яке ім'я мається на увазі? (Ромео)

2. В який день тижня мало відбутися весілля Джульєтти і Паріса? (Четвер)

           Зелена доріжка

1. У який маскарадний костюм був одягнений Ромео на балу у Капулетті? (Монаха)

2. У яке місто поїхав Ромео, вигнаний з Верони? (у Мантую)

3.         Як загинули закохані? (Ромео помер від отрути, Джульєтта вбила себе кинджалом) 

            Жовта доріжка 

1. У який день народилася Джульєтта? (12 липня, на Петра)

2. Що затримало ченця Джованні, який не зміг передати Ромео записку від Лоренцо? (Чума)

3. Яке подвійне горе чекало на батька Ромео? (Після смерті сина померла дружина)

4. Із чого Монтеккі обіцяв зробити пам’ятник Джульєтті? (із золота)

            Підводячи підсумок можна запропонувати провести бліц-вікторину.

1. Назвіть прізвище Ромео (Монтеккі)

2. Чий слуга Грегоріо? (Капулетті)

3. Як звали дівчину – перше кохання Ромео? (Розаліна)

4. Хто запропонував Ромео піти на бал до Капулетті? (Бенволіо)

5. Скільки років було Джульєтті? (14)

6. Хто перший із закоханих запропонував обвінчатися? (Джульєтта)

7. Хто з жінок полюбляв наливку? (Нянька Джульєтти )

8. Хто з героїв безневинно гине у сутичці? (Меркуціо)

9. У вітрині якого закладу стояли черепаха і крокодил? (В аптеці)

10.  До чого привела загибель закоханих? (Ворожі сім’ї помирились)

            Бібліотекар: Творчий шлях Шекспіра ділиться на три періо­ди. У першому періоді були написані 2 поеми, 154 сонети, історичні хроніки. Перший період – час створення комедії «Приборкання норовливої», «Багато галасу даремно» та інших, у яких герої, переборюючи труднощі, здобувають щастя. З’явилися в цей час і перші трагедії Шекспіра – «Тіт Андро­нік», «Юлій Цезар», «Ромео і Джульєтта».

            Другий період творчості Шекспіра припадає на 1601-1608 роки – розквіт його таланту. Драматург пише свої голов­ні трагедії: «Гамлет», «Король Лір», «Отелло», «Макбет»…

            Третій період творчості Шекспіра припав з 1608 по   1612 роки. Автор вже не вірить у гуманізм нового суспільства, а ... починає мріяти про прекрасне майбутнє.

            Червона доріжка 

1. У якій країні відбувається дія трагедії «Гамлет»? (У Данії)

2. З яким вигуком Гамлет убив Полонія? («Пацюк»)

            Зелена доріжка 

1. Скільки років Гамлету? (30)

2. Як звали батька Гамлета? (Гамлет)

3. Як померла Офелія (Втопилася)

            Жовта доріжка 

1. Яке головне питання постає перед Гамлетом? («Бути чи не бути?»)

2. Хто був справжнім другом Гамлета? (Гораціо)

3. Як називалась вистава мандрівних акторів? («Мишоловка»)

4. Які останні слова Гамлета? («Далі – тиша»)

Запитання бліц-вікторини:

1. Хто для Гамлета був ідеалом людини? (Батько)

2. У якому університеті вчився Гамлет? (У Віттенберзькому)

3. Як звали героя легенди, записаної Саксоном Граматиком, що лягла в основу трагедії Шекспіра? (Амлет)

4. Як помер батько Гамлета? (Брат влив йому отруту у вухо)

5. Хто такий «бідний Йорик»? (Блазень, який давно помер)

6. Як звали короля і королеву, які правили в той час Данією? (Клавдій і Гертруда)

7. Куди поплили Розенкранц і Гільденстерн? (В Англію)

8. Від чого померла мати Гамлета? (Отруїлася вином)

9. Хто мститься у трагедії Гамлет? (Гамлет, Лаерт, Фортінбрас)

10. Хто розказав правду про події в Ельсінорі? (Гораціо)

 

            Бібліотекар: П'єси Шекспіра вчать добра і милосердя, ціле­спрямованості у боротьбі зі злом і вірності в дружбі. Особливо це стосується трагедії «Король Лір».

            Червона доріжка 

1. Як звали дочок короля Ліра? (Гонерілья, Регана, Корделія)

2. Скільки років було королю Ліру? (Понад 80)

            Зелена доріжка

1. Якою країною правив король Лір? (Британією)

2. Яке прізвисько взяв собі Едгар, переховуючись? (Бідний Том, або Том із Бедлама)

3. Хто осліпив Глостера? (Герцог Корнуельський)

            Жовта доріжка

1. Скільки лицарів після розділу королівства залишив собі Лір? (100)

2. Хто не залишив короля Ліра в біді? (Кент, блазень, Корделія)

3. Де був король Лір під час грози? (У степу)

4. Як загинула Корделія? (Її повісили вороги)

            Запитання для бліц-вікторини:

1. Що сказала Корделія, описуючи свою любов до батька? (Нічого, вона любить його як батька)

2. Скільки наречених було в Корделії? (Два: герцог Бургундський і король Франції)

3. Чиєю дружиною вона стала? (Французького короля)

4. Скільки часу збирався жити король Лір у кожної з дочок? (По місяцю)

5. Кого любила Гонерілья і Регана? (Едмунда)

6. Чим голився Глостер? ( Не голився, мав бороду)

7. Кого Лір називав мудрим філософом? (Божевільного Тома - Едгара)

8. Кент говорить Ліру: «Мій королю, сховаєшся під дахом». Під яким? (Куреня в степу)

9. Хто стрибав зі скелі і залишився живий? (Сліпий Глостер)

10. Кого герцог Ольбанський називав золотою змією? (Гонерілью)

  Бібліотекар: Для фіналу викликаємо на сцену переможців.  Вони по черзі називають п’єси Шекспіра. Хто знає їх найбільше, першим розпочинає гру.

          Запитання для фіналу:

1. Чим п'єса «Ромео і Джульєтта» Шекспіра схожа на давньо­грецьку трагедію? (Є хор)

2. Який відомий український художник  XIX ст. проілюс­трував «Короля Ліра»? (Т. Шевченко)

3. Яким жестом слуги Капулетті хотіли образити слуг Монтеккі? (Гризли ніготь)

4. Кого ви знаєте з українських перекладачів Шекспіра? (Франко, Куліш, Бажан, Мисик та інші)

5. Які герої Шекспіра божеволіють? (Король Лір, Офелія, прикидаються Гамлет та Едгар)

6. Хто написав балет «Ромео і Джульєтта»? (Сергій Прокоф'єв)

7. Які герої Шекспіра належать до «вічних образів»? (Гамлет, Ромео, Джульєтта, Макбет та інші)

            Можна ще запропонувати провести конкурс фіналістів. Знайти третє зайве:

  • Рідна мати («Король Лір». У героїв інших двох п'єс вона є)
    • Батько-король («Ромео і Джульєтта». Герої не мають бать­ка-короля)
    • Привид («Гамлет». Лише в цій п'єсі він з'являється)

         Бібліотекар: Творчість Шекспіра духовно збагачує кожного з нас. У своїх творах митець захищав свободу, правду, честь, оспівував кращі людські почуття.

            Бажаю вам ніколи не розлучатися з мудрими книгами Шекспіра.

«Вінок сонетів»

(музично-поетичний вечір,

 присвячений 450 – річчю від дня народження В. Шекспіра

для учнів 8-9 класів)

Зал святково прикрашений.

Звучить музика з кінофільму «Ромео і Джульєтта».

Ведуча (на фоні музики). Навесні 1576 року на північній околиці Лондона розпочалося дивне будівництво.

            Нова споруда була овальної форми, без даху й без вікон, лише двоє дверей. Упродовж стіни були розташовані галереї, розділені перегородками. У центрі – сцена. Завіси не було – сцена весь час залишалася відкритою, лише задня її стіна      прикривалася полотном.

            Завідував будівництвом чоловік на ім’я Джеймс Бербедж. Він на свої заощадження  розпочав будівництво того, що згодом отримало наз­ву «Театр».

            Ідея Бербеджа невдовзі себе виправдала. І через деякий час, у пообідню пору (адже вистави проходили при денному світлі, й глядачі мусили встигнути завидна повернутися до міста) лондонці йшли до цієї незвичної будівлі.

            А згодом, приблизно у 1586 році в «Театрі» з’явився молодий чоловік зі Стретфорда-на-Ейвоні. Покинути рідні місця й шукати щастя в столиці йому довелося не з власної волі. Чи то він займався браконьєрством на землях одного впливового поміщика, був упійманим і втік від покарання; чи написав про нього сатиричну поему, текст якої до наших днів не зберігся; чи просто полаявся і ледь не побився з майстром, у якого був учнем, – це достеменно невідомо. Припускають, що залишити в Стретфорді дружину і трійко маленьких дітей, а самому рушити на досить сумнівні заробітки до Лондона його змусила надзвичайна пристрасть до лицедійства, – але якщо зважити на те, що професія актора на той час вважалася заняттям низьким, несерйозним, а то й просто мізерним, – саме у цю версію віриться найменше.

            Проте, наш юнак таки опинився в «Театрі». За легендою, він почав з того, що стеріг перед лондонським театром коней вельможних панів, які відвідували вистави.

            Акторської кар’єри він так і не зробив, зате досить швидко він досяг успіхів на іншій ниві – приблизно з 1590 року взявся за перо, а у 1599 році, коли було побудовано новий театр під назвою «Глобус», цей чоловік став одним із його співвласників.

            Ім’я цієї людини відоме цілому світові. Хоча досить-таки непросто повірити в те, що саме він, Вільям Шекспір, син майст­ра з виготовлення рукавичок, уродженець провінційного Стретфорда, Вільям Шекспір, який не мав високої освіти й не «обертався» у шляхетних колах, який навіть у своєму заповіті згадав про «друге за якістю ліжко», але й півсловом не обмовився про «якусь там літературу», – що це саме він створив «Гамлета», «Ромео і Джульєтту», «Отелло», «Короля Ліра» і звичайно ж сонети – неперевершену перлину поетичного мистецтва.

            Звучить музика.

            На її фоні звучить англійською мовою сонет 130.

            Потім цей сонет читається українською.

 

Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста,

Не білосніжні пліч її овали,

Мов з дроту чорного коса густа

 

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди, –

А не конвалії між диких трав.

 

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої – цілком земні.

 

І все ж вона – найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

 

            Ведуча. Сонети Шекспіра… Їх налічується 154. Вони не становлять єдиного циклу. Це – порив душі. Герої сонетів – білявий юнак і смаглява дама.

           Хто ж вона «Смаглява леді сонетів»? Одні вважають, що це італійка Емілія Бассано, а інші кажуть, що під маскою «Смаглявої леді» ховається придворна дама англійської королеви Єлизавети Мері Фітон. Щодо постаті Мері Фітон, ніколи   ніяких запитань не виникало, адже, поговорюють, Шекспір навіть був у неї закоханий, а от прізвище Емілії Бассано з’явилося на небосхилі шекспіріани не так давно.

            Певний час існувала думка, що, насправді, такого пись­мен­ника, як В. Шекспір не існувало. А під псевдонімом «Шекспір», що у перекладі означає «той, що потрясає списом», працювало 56 осіб, серед яких були і Френсіс Бекон, і граф Ретленд, і Крістофер Марло, і навіть англійська королева Єлизавета І. Саме її кузена лорда-камергера Генрі Хансдона кликали Шекспіром і саме йому приписують написання славетних сонетів.   

            Тривалий час Хансдону відмовляли в авторських правах на твори Шекспіра, та дослідники з’ясували, що у цьому є і певна доля провини самого лорда-камергера, який не бажав, аби його асоціювали з Шекспіром, оскільки в сонетах писалися речі, які він хотів приховати від суспільства. Наприклад, зв'язок з Емілією Бассано, яка зрадила йому з графом Саутгемптоном – і     Хансдон мав підстави бідкатися  в 133 та 134-му «сонетах Шекспіра», що його кохана йому зраджує. Та й у 128-му сонеті написано, що смаглява леді грає на клавішному інструменті, а Емілія справді вміла це. А в 150-му сонеті його автор запевняв, що  підібрав кохану із жалю, а Емілія справді стала утриманкою Хансдона після того, як осиротіла.

У 124-му сонеті автор зізнається, що він – бастард (позашлюбний син) Фортуни, позбавлений батька, а  англійський король Генріх VІІІ справді не визнав лорда-камергера своїм сином. У 25-му сонеті сказано, що автор відрізаний долею від титулів, а Хансдону справді дістався лише титул барона, тоді як іншому позашлюбному синові Генріху VІІІ – герцогський. Навіть факти безрезультатного водолікування відтворені в 153 і 154-му сонетах.

             Правда це чи ні, не відомо. Донині літературознавці сперечаються над питанням існував Шекспір чи ні. Але нам у спадок залишилися його трагедії, і комедії, а також  сонети. Пропонуємо Вам прослухати перераховані вище сонети –  25, 124, 128, 133, 134, 150.

            Читаються сонети на фоні музики. 

Сонет 25

Нехай комусь від щедрої планети –

Високі титули, гучна хвала.

Таких дарів не дістають поети, –

Мені зоря любов твою дала.

 

Цвіте, мов соняшник, в красі великій

Улюбленець могутнього царя.

Та куца ласка царського двора –

Щез фаворит невдячного владики.

 

Військовий вождь, по тисячній звитязі

Лиш раз один розбитий у бою,

В неласку падає, живе в зневазі,

І владу, й честь утративши свою.

Мені ж від зір найбільша честь припала:

Твоя любов, велика і тривала.

Сонет 124

Була б моя любов дитям нагоди

Чи долі байстрюком, гріхом батьків,

То місце б їй примхливий час находив

Серед квіток або між будяків.

 

Не з волі примх вона зроста на подив,

То й не впаде від підлих язиків.

Що їй вимога нетривкої моди?

Що їй прихильність часу або гнів?

 

На неї вже погрозами не вплине

Винаймувач короткої хвилини.

Звелась вона, незрушна, як гора,

 

Над спеки дні, над зливи і пороші, -

Ви в цьому свідки, тлуми скомороше,

Для зла живі і мертві для добра.

Сонет 128

Дивлюся, як, о музико моя,

Ладів твоїх торкнуться руки милі,

Даючи їхній металічній силі

Високий лад. В ту мить так заздрю я

 

Украденому щастю плигунів,

Що в захваті твої цілують руки.

І, клавішів я слухаючи звуки,

Обурений зухвальством, червонів.

 

З танцюючими зграбними ладами

Я часто помінятися б хотів,

Щоб тільки міг на місці тих ладів

До рук твоїх торкатися устами.

 

Ах, ті зухвальці крадуть неспроста –

Лише їм пальці, дай мені уста.

Сонет 133

Будь серце прокляте, що розіп’яло

Мене і друга на однім хресті, –

Четвертувать тобі одного мало,

Ти й друга кинула на муки ті.

 

Вже завдало, в полон узявши нас,

Потрійних мук твоє лукаве око:

Себе, мене і друга водночас

З моїх грудей ти вирвала жорстоко.

 

Помилуй друга, зжалься хоч над ним.

Потрапивши як бранець до острогу,

Я власне серце дам тобі за нього

І біля друга стану вартовим.

 

Волання марні! Я в тюрмі закутий,

Тут все моє зі мною мусить бути.

Сонет 134

Тепер довідне знаю: так, він – твій.

На пропад я – в заклад твоїй сваволі –

Даю себе, щоб другий образ мій

Мені на втіху вирвався з неволі.

 

Ти ж – загребуща, й не втекти йому,

Та й він – терплячий, прагне тих кайданів.

Він, вексель підписавши, мною даний,

Сам розділив із боржником тюрму.

 

Твоє, лихварко, серце невситиме, -

Ти правиш борг за продану красу.

І через мене друг тепер нестиме

Ярмо важке, що я його несу.

 

Він дав себе мого визволу ради,

Сплатив мій борг, мені ж нема пощади.

Сонет 150

Хто, кволій, сил тобі вділив таких,

Що полонить людські серця змогла ти?

Мої ти очі змушуєш брехати,

Що світлий день – затьмарений для них.

 

Чому так до лиця тобі пороки,

Що навіть вчинений тобою гріх

Мені чеснотою здається, доки

Тебе не виправда в очах моїх?

 

Чому – тим краща ти в моєму вірші,

Чим більший гріх знаходжу я в тобі?

Хай я люблю ненависне юрбі,

Та честь не виймай мені, як інші.

 

До грішниці росте любов моя

Тим вартий більшої любові я.

Ведуча.

 … Хто є Шекспір?

Чи був він?

Білі руки підводять вчені – їм бракує слів.

Чи був він – той актор,

Чиї перуки вкривали наймудріші із голів?

Хто є Шекспір?

А що таке безсмертя?

А як сонети збурюють світи?

Митцеві часто необхідно вмерти,

Аби своє безсмертя віднайти.

І хто глибінь тієї правди зміряв

Та правди, що чужа хитанню мод?!

Народжує Шевченків і Шекспірів,

Як знак своєї вічності народ.

Художник перепони днів ламає,

Якщо на світі гідно він прожив.

Є дійові особи

І немає

На світі непричетних глядачів.

Високі думи час собою значать

Стають вони, мов пасма вічних гір.

Був Гамлет.

Був народ англійський.

Значить, напевне був Шекспір.

 

            Ані за життя Шекспіра, ані півтора століття потому сумнівів, що саме співвласник лондонського театру «Глобус» і під­приємливий мешканець Стретфорда був автором «Гамлета», «Ромео і Джульєтти» та інших геніальних п’єс, практично ніхто не висловлював. Але вже у ХVІІІ ст. ці сумніви закономірно зринули і навіть стали досить-таки модними. Чому ж виникли сумніви в його авторстві? Перш за все тому, що від Шекспіра не залишилося ані рукопису, ані листа, ані будь-якого поетичного послання друзям, немає жодного свідчення про його літератур­ну працю за столом. У Шекспіра не було належної освіти, не було домашньої бібліотеки (у заповіті про жодні книжки не йдеться), а тому не зрозуміло, звідки ж узялася така блискуча ерудиція, яку демонструють його твори. Окрім того, не збереглося жодного автографа цих творів, – виявилося лише кілька далеких від мистецтва документів і заповіт, писані рукою      Шекспіра, до того ж доволі нерозбірливим почерком.

            Тим не менше, всі ці та інші закиди на адресу Шекспіра так само успішно спростовуються його прихильниками. Бодай тому, що:

а) драматургія, на відміну від поезії, в ті часи не вважалася серйозним мистецтвом;

б) рукописи п’єс не мали жодної цінності й не зберігалися (і не лише шекспірівських, – узагалі збереглося лише кілька рукописів драматургів тієї епохи, та й то випадково);

в) тодішні вельможі чимало часу проводили в театрах і часто запрошували до себе акторів, а тому Шекспір мав можливість на власні очі спостерігати життя аристократів. Із графом Едмун­дом Спенсером, а можливо, й іншими вельможами, його взагалі поєднували доволі дружні стосунки;

г) нам, зрештою, узагалі дуже небагато відомо про Шекспіра.

            Власне те, що ми маємо надзвичайно мало інформації про цю видатну особистість, породжує і породжуватиме надалі чимало питань. Проте достеменно довести що-небудь ніхто так і не зміг, і навряд чи зможе.

     Звучить музика.

    Виконується композиція з сонетів В. Шекспіра (8, 14, 26 ,66 ,116, 143, 149) 

           

Наші партнери